– Як пре­кра­с­но жи­ти на сві­ті! Як до­б­ре пра­цю­ва­ти бі­ля зе­м­лі! Як га­р­но зу­стрі­ча­ти ми­р­ні ра­н­ки в пше­ни­ч­но­му по­лі. А ще ра­ді­с­ні­ше по­ве­р­та­ти­ся вве­че­рі до­до­му, де че­ка­ють ко­ха­на дру­жи­на, лю­бі си­ни - моє про­до­в­жен­ня. Але па­м’ять... Во­на не дає ме­ні спо­ко­ю. Іс­ну­ють да­ти, про які не ва­р­то на­га­ду­ва­ти зай­вий раз, бо во­ни не сти­ра­ють­ся з па­м’я­ті на­род­но­ї. Аф­га­ні­с­тан бо­лить в ду­ші мо­їй, - го­во­рить Ме­ль­ник Во­ло­ди­мир Пе­т­ро­вич.

У кві­т­ні 1984 ро­ку був при­зва­ний на слу­ж­бу у ря­ди Ра­дян­сь­кої Ар­мі­ї. Пів­ро­ку про­хо­див під­го­то­в­чі на­вчан­ня у Бе­р­ди­че­ві. Да­лі мі­сяць пе­ре­бу­вав у При­ба­л­ти­ці. Са­ме там фо­р­му­ва­ли полк, який зго­дом від­пра­ви­ли в Турк­ме­ні­с­тан (п. ГОКГП під Аш­ха­ба­дом). Прой­шо­в­ши під­го­то­в­ку, вже з тех­ні­кою і боє­при­па­са­ми, во­ни йшли че­рез Ку­ш­ку на Аф­га­ні­с­тан.

Ми­ну­лої п’ят­ни­ці у ра­йон­но­му центрі від­бу­лось уро­чи­с­те вша­ну­ван­ня на­ших зе­м­ля­ків во­ї­нів- аф­га­н­ців з на­го­ди 20-ї рі­ч­ни­ці ви­ве­ден­ня військ ко­ли­ш­ньо­го СРСР з Ре­с­пу­б­лі­ки Аф­га­ні­с­тан.

Ко­ли­ш­ні во­ї­ни по­кла­ли кві­ти до Па­м’я­т­но­го зна­ка, а по­тім зі­бра­лись у ра­йон­но­му бу­ди­н­ку куль­ту­ри. Пе­ред ни­ми  ви­сту­пи­ли за­сту­п­ник го­ло­ви  рай­де­р­жа­д­мі­ні­с­т­ра­ції Н.О. Ка­мін­сь­ка, за­сту­п­ник го­ло­ви ра­йон­ної ра­ди І.П. Над­ке­р­ни­ч­ний. Сло­во та­кож взяв жи­тель Му­ро­ва­них Ку­ри­ло­вець І.­А. Ша­ла­май, син яко­го Оле­к­сандр слу­жив офі­це­ром в Аф­га­ні­с­та­ні.

Ке­рі­в­ник апа­ра­ту  рай­де­р­жа­д­мі­ні­с­т­ра­ції С.В. Ла­дан за­чи­тав роз­по­ря­джен­ня го­ло­ви  рай­де­р­жа­д­мі­ні­с­т­ра­ції, згі­д­но яко­го гру­пу ко­ли­ш­ніх во­ї­нів-­аф­га­н­ців на­го­ро­дже­но гра­мо­та­ми. Зо­к­ре­ма, В.П. Іва­но­ва, В.П. Пу­зи­рея, М.В. Са­ра­н­чу­ка з Му­ро­ва­них Ку­ри­ло­вець, Л.М. Ка­баль­сь­ко­го з Ві­ль­ша­н­ки, С.В. Каль­я­но­ва з Мо­ро­зі­в­ки, М.А. Ло­пу­шан­сь­ко­го з Не­ме­р­чо­го.

Не­що­да­в­но жи­тель с. Ку­ра­ші­в­ці, ін­ва­лід І гру­пи Ве­ли­кої Ві­т­чи­з­ня­ної вій­ни, за­хи­с­ник бло­ка­д­но­го Ле­нін­гра­да Іван Ан­д­рі­йо­вич Бу­ле­га від­зна­чив сла­в­них 90 літ. Ли­ше ве­те­ра­но­ві, йо­го рі­д­ним та бли­зь­ким ві­до­мо, че­рез які скла­д­ні ви­про­бу­ван­ня прой­шов він у бу­ре­м­ні ро­ки Дру­гої сві­то­вої вій­ни. У пе­к­лі бло­ка­д­но­го Ле­нін­гра­да Іван Ан­д­рі­йо­вич втра­тив здо­ро­в’я, але збе­ріг лю­бов до жит­тя, лю­дя­ність і че­с­ність, з яки­ми про­жив всі на­сту­п­ні ро­ки. За­слу­жив він на ша­ну і по­ва­гу від од­но­се­ль­ців, лю­бов і тур­бо­ту від рі­д­них.

Самий злам десятиліть - кінець 70-х, початок 80-х років. Передові рубежі нашого соціалістичного табору - танковий полк в складі ГРВН. Місто Ордруф. Розквіт дідівщини, розгильдяйство командирів, міжнаціональна ворожнеча у всій своїй "красі". Товариш, спокійний та добродушний земляк з Мурованих Куриловець, що на Вінниччині, саме повернувся з відпустки - хоронив батька. Невдовзі, за якусь провину ротний поставив його "на тумбочку".