Не­що­да­в­но в сіль­сь­кій біб­ліо­те­ці с. Ба­х­тин прой­шов урок му­ж­но­с­ті «Нам є на ко­го рі­в­ня­тись». На зу­стріч з уч­ня­ми шко­ли при­йш­ли лю­ди, які на своє­му жит­тє­во­му шля­ху так чи ін­ак­ше пе­ре­сі­ка­ли­ся з вій­сь­ко­вою слу­ж­бою, охо­ро­ною ко­р­до­нів та за­без­пе­чен­ням ми­р­но­го спо­кою на­се­лен­ня. Най­пе­р­ше сло­во бу­ло на­да­не ве­те­ра­ну вій­ни Іва­ну Ма­р­ко­ви­чу Кру­ч­ку. Він  мав про що роз­по­ві­с­ти ді­тям.  Пе­ред їх уявою  по­ста­ли су­во­рі дні вій­ни, ге­ро­ї­ч­ні по­дви­ги, бу­д­ні і свя­та, від­по­чи­нок і  ва­ж­ка пра­ця.  А ось  Сер­гій Ан­то­но­вич Пра­цьо­ви­тий хоч і не був на вій­ні, але  він 28 ро­ків, день у день, від­слу­жив на­шій Ба­ть­кі­в­щи­ні. Пол­ко­в­ник у від­ста­в­ці, ко­ман­дир са­пе­р­но­го ба­та­ль­йо­ну, він ніс слу­ж­бу у ми­р­ні дні. Але на йо­го до­лю ви­па­ло роз­чи­ща­ти по­ля від мін, які за­ли­ши­ли­ся ще з вій­ни.  Слу­жив май­же по всій Укра­ї­ні і ра­зом з ним зав­жди по­ряд бу­ла йо­го ві­р­на дру­жи­на Ал­ла Се­ме­ні­в­на. Ці­ка­ву роз­по­відь про бу­д­ні та­н­кі­с­тів роз­по­вів  Во­ло­ди­мир Тра­чук, який у свій час слу­жив у тан­ко­вих вій­сь­ках. Во­ло­ди­мир Явор­сь­кий мав на­го­ду охо­ро­ня­ти мор­сь­кі ко­р­до­ни на пів­но­чі. Ви­сту­пив пе­ред уч­ня­ми й сіль­сь­кий го­ло­ва В.П. Сло­бо­дя­нюк, який роз­по­вів про осо­б­ли­во­с­ті вій­сь­ко­вої слу­ж­би.

65 ро­ків то­му у ге­ро­ї­ч­ній бо­р­ні бу­ло ви­з­во­ле­но ра­дян­сь­ки­ми вій­сь­ка­ми по­діль­сь­кий край від ні­ме­ць­ко-­фа­ши­ст­сь­-ких за­гар­б­ни­ків. Без­сме­р­т­ний по­двиг ви­з­во­ли­те­лів на­ві­ки за­ли­шить­ся у вдя­ч­ній па­м’я­ті на­ща­д­ків.  На­ше се­ло Лу­чи­н­чик та на­вко­ли­ш­ні се­ла Лу­чи­нець, Пло­с­ке, Не­ме­р­че, По­пе­лю­хи ви­з­во­ля­ла 133 Смо­лен­сь­ка Чер­во­но­пра­по­р­на Ор­де­нів О.­Су­во­ро­ва і Б. Хме­ль­ни­ць­ко­го стрі­ле­ць­ка ди­ві­зія на чо­лі з ко­ман­ди­ром пол­ко­в­ни­ком М.З. Ка­зі­ш­ві­лі, який за­ги­нув під час бо­їв за се­ло По­пе­лю­хи.  Од­нак із пли­ном ча­су збе­ре­г­ли­ся і біль втрат, і ра­дість ви­з­во­лен­ня, і ве­ли­ка вдя­ч­ність по­ко­лін­ню пе­ре­мо­ж­ців. Під час про­ве­ден­ня го­ди­ни па­м’я­ті «Люд­сь­кої па­м’я­ті мо­с­ти» в сіль­сь­кій біб­ліо­те­ці го­ло­ва ра­ди ве­те­ра­нів В.П. Ан­то­нюк, зо­к­ре­ма, ска­зав, що важ­ко пе­ре­оці­ни­ти роль усіх тих, хто прой­шов су­во­ри­ми шля­ха­ми вій­ни. Ми го­р­ди­мо­ся на­ши­ми во­ї­на­ми-­ви­з­во­ли­те­ля­ми, ве­те­ра­на­ми вій­ни і пра­ці І.­О. Ко­зи­ць­ким, Ф.Й. Кре­ж­мін­сь­ким, Г.П. Ба­ла­ню­ком, Я.С. Ма­р­хо­ць­ким, і вдя­ч­ні їм за ви­з­во­лен­ня на­шої Ба­ть­кі­в­щи­ни від во­ро­га, за все, що во­ни зро­би­ли для від­бу­до­ви та роз­ви­т­ку рі­д­но­го кра­ю.

Те­тя­на Па­в­лі­в­на Ма­р­ти­не­н­ко з ті­єї пле­я­ди ві­т­чи­з­ня­ної ін­те­лі­ге­н­ції, яка не про­с­то пра­цює у сфе­рі куль­ту­ри, а тво­рить її що­ден­но. Во­на жи­ве ду­хо­в­но ба­га­тим жит­тям, є по­-сп­ра­в­ж­ньо­му ща­с­ли­вою лю­ди­ною і ось уже по­над 25 ро­ків слу­жить ві­рою і пра­в­дою біб­ліо­те­ч­ній спра­ві.

Те­тя­на Па­в­лі­в­на пра­г­не зро­би­ти свою бі­б­лі­о­те­ку та­кою, щоб сво­єю її вва­жав ко­жен від­ві­ду­вач, щоб во­на ста­ла рі­д­ною до­мі­в­кою для всіх од­но­се­ль­чан. До неї зве­р­та­ють­ся сіль­сь­кі біб­ліо­те­ч­ні пра­ців­ни­ки-­ко­ле­ги за по­ра­да­ми, но­ви­ми іде­я­ми, цін­ни­ми про­фе­сій­ни­ми кон­су­ль­та­ці­я­ми. По під­су­м­ках ді­я­ль­но­с­ті за­кла­дів куль­ту­ри ра­йо­ну за 2008 рік бі­б­лі­о­те­ку се­ла Ба­х­тин на­го­ро­дже­но по­че­с­ною гра­мо­тою і цін­ним по­да­ру­н­ком у но­мі­на­ції «За про­фе­сій­ну май­с­те­р­ність».

З да­в­ніх ча­сів ва­ж­ли­вим чин­ни­ком оці­н­ки роз­ви­т­ку дер­жа­ви є стан роз­ви­т­ку куль­ту­ри. І те, що в Укра­ї­ні за­по­ча­т­ко­ва­но свя­то пра­ців­ни­ків куль­ту­ри і ама­то­рів ми­с­те­ц­т­ва, ста­ло сут­тє­вим кро­ком до ви­знан­ня зна­чи­мо­с­ті куль­ту­ри в су­с­пі­ль­с­т­ві.

З від­ді­лом куль­ту­ри я по­в’я­за­на вже бі­ль­ше 10 ро­ків. Все по­ча­ло­ся з лі­те­ра­ту­ри, ве­чо­рів, які ор­га­ні­зову­ва­ла ра­йон­на бі­б­лі­о­те­ка. Це був старт для ті­с­ної спів­пра­ці з чу­до­ви­ми лю­дь­ми, пра­ців­ни­ка­ми бі­б­лі­о­те­ки. Скі­ль­ки ці­ка­вих зу­стрі­чей з ви­да­т­ни­ми лю­дь­ми, з ве­те­ра­на­ми вій­ни, з уч­ня­ми шкіл за­ли­ши­ло­ся в па­м’я­ті, як свя­то ду­ші. Юві­леї пись­мен­ни­ків і по­етів, пре­зе­н­та­ції їх тво­рів, кон­це­р­ти і в ра­йон­но­му Бу­ди­н­ку куль­ту­ри, і в ін­ших ра­йо­нах об­ла­с­ті,  і в м. Він­ни­ці – це да­ле­ко не весь пе­ре­лік кро­пі­т­кої ро­бо­ти по під­го­то­в­ці і про­ве­ден­ню цих за­хо­дів. Від від­ді­лу куль­ту­ри ме­не не­од­но­ра­зо­во по­си­ла­ли на кон­курс чи­т­ців до м. Він­ни­ці, де ме­не на­го­ро­джу­ва­ли гра­мо­та­ми та цін­ни­ми по­да­ру­н­ка­ми. Са­ме бі­б­лі­о­те­ку з її сла­в­ни­ми пра­ців­ни­ка­ми я вва­жаю сво­єю хре­ще­ною ма­ті­р’ю на шля­ху по­пу­ля­ризації мо­єї по­езії і ви­знан­ня її лю­дь­ми не тіль­ки ра­йо­ну, але й об­ла­с­ті.