Ці рядки важко буде зрозуміти тим, хто ніколи не жив в СРСР.

Проте, для думаючих і бажаючих розібратися в нашій історії, завжди можна знайти відповіді на поставлені власні запитання. А тим, хто мав відношення до тієї країни, я бажаю одного – не жалкуйте за дешевою ковбасою і “сильною” рукою. Коли ковбаса закінчується в “сильній“ руці з’являється безжальний, несправедливий меч тирана.

Можна попасти під роздачу. Не думаю, що всі жалкуни хотіли б жити в часи голодомору, репресій і доносів, в часи суцільного дефіциту і безправ’я. А це також та країна.

Задумайтесь, в якій країні ви бажали б життя собі, свої дітям та внукам: Англія чи Росія, Швеція чи КНДР і т.д.Тому будуймо свою маленьку швейцарію тут, в Україні. Вичавлюймо з себе раба, вичавлюймо з себе “совка”.

Хто ти???

Був день без президента і прем’єра.
Без депутатів, їх коханок, водіїв.
Без хамовитого швейцара-сутенера.
Без всіх хто нас достав і надоїв.

Ішов по вулиці в душі все клекотало.
Метро працює, пиво п’ють бомжі.
В вітринах манекени зваблюють лукаво
У магазини не по нашій зарплатні.

Чи я здурів, чи треба похмелитись?
Привітні всі, повз урни не плюють.
Перехотілось хамові служити.
Чекаю, може на фіг десь пошлють.

Не сталось дива і туди не слали.
Провокував усіх повз кого йшов.
Чого добився? Штраф маленький дали.
Жбурнув в поліціянта чим знайшов.

Не звикли жити по людським законам.
І не комфортно коли добрі всі.
Нема по морді, мату над балконом.
Ні Петі із Арсеном, Бондаренко в Воркуті.

Отак би жити довгих ...надцять років.
Так ні, всі пхались в комунізм.
І залишалося постійно кілька кроків.
Та збудували лиш совєцький дебілізм.

У них мінялись по законам президенти.
Прем’єра міг побачити в тюрмі.
У нас довічні владні екскременти.
А для людей собача ковбаса в ціні.

З нас формували хомо сапієнс совєтік.
Із цнотою, без сєкса, без мети.
Стіна упала і майбутнє показало
Що в більшості ми залишалися раби.

Совки в душі не можуть вільно жити.
Боротися за попрані права людські.
Готові панові за дріб’язок служити.
Думками линуть в сересерні дні.

Яку країну плачуть ми прос...ли.
Це ту, з мільйонами голодними смертей?
Забули у тридцяті як стріляли,
В сибірських лагерях як нищили людей?

Ті вічні, безкінечні продуктові черги.
На одній шостій багатющої землі.
Першотравневі зігнані колони і ширенги
З старим генсеком на трибуні, на вожді.

Ті на трибунах, жили в комунізмі.
В майбутнє світле наполегливо тягли.
Та було краще навіть при царизмі.
Прос...ли все, бо ми до того йшли.

Немає за чим нити і чого жаліти.
На жаль совковий дух ще весь не вмер.
Ми вівцями були коли були совіти,
Та баранами б не залишитись тепер.

В країнах вільних,коли думка вільна. 
Коли людина там понад усе.
І не важливо Петя головний чи Вітя.
Нездатних просто змінять, от і все.

Анатолій Козак (04.02.2016)

• Попередня

КОМЕНТАРІ