У ко­ле­к­ти­ві ди­тя­чо­го са­д­ка «Со­не­ч­ко», що в рай­це­н­т­рі, пра­цю­ють до­сві­д­че­ні і та­ла­но­ви­ті ви­хо­ва­те­лі. Во­ни по­стій­но зна­хо­дять­ся у тво­р­чо­му по­шу­ку, а сво­ї­ми знан­ня­ми охо­че ді­лять­ся з мо­ло­ди­ми ко­ле­га­ми. Се­ред них ви­хо­ва­тель На­та­ля Ва­си­лі­в­на Се­р­бе­нюк, яка пра­цює з ді­ть­ми три ро­ки. Емо­цій­на та ак­ти­в­на, во­на ство­ри­ла у сво­їй гру­пі спри­я­т­ли­ву ат­мо­с­фе­ру для ви­хо­ван­ня. Знає, як за­ці­ка­ви­ти ді­тей, ви­ко­ри­с­то­ву­ю­чи при цьо­му чи­ма­ло форм і ме­то­дів. Ене­р­гія і оп­ти­мізм ви­хо­ва­те­ль­ки пе­ре­да­ють­ся ді­тям. За це її лю­б­лять ма­лю­ки та їх­ні ба­ть­ки. Ро­бо­ту ви­хо­ва­те­ль­ки бу­ло ви­со­ко оці­не­но на ра­йон­но­му се­мі­на­рі се­ред до­шкі­ль­них за­кла­дів. Дру­гий рік у «Со­не­ч­ку» по­мі­ч­ни­ком ви­хо­ва­те­ля пра­цює Ін­на Ми­ко­ла­ї­в­на Ля­лі­на. Ви­мо­г­ли­ва до се­бе, во­на ста­ра­єть­ся зна­хо­ди­ти спі­ль­ну мо­ву з ді­ть­ми. З до­по­мо­гою сво­їх ко­лег шви­д­ко опа­но­вує всі тон­ко­щі сво­єї ро­бо­ти. За мо­ло­ди­ми спе­ці­а­лі­с­та­ми – май­бу­т­нє ди­тя­чо­го са­д­ка, в яко­му ви­хо­ву­ва­лось не од­не по­ко­лін­ня ку­ри­лі­в­чан.

На фо­то: ви­хо­ва­тель Н.В. СЕ­Р­БЕ­НЮК та по­мі­ч­ник ви­хо­ва­те­ля І.М. ЛЯ­ЛІ­НА.

Са­ме під та­кою на­звою не­що­да­в­но у центра­ль­ній ра­йон­ній біб­ліо­те­ці за кру­г­лим сто­лом від­бу­ло­ся за­сі­дан­ня клу­бу «Мо­лодь і пра­во», при­свя­че­не Дню Не­за­ле­ж­но­с­ті Укра­ї­ни. В ньо­му, крім мо­ло­ді, взя­ли участь пе­да­го­ги, пред­ста­в­ни­ки ря­ду ра­йон­них служб та ві­дом­ств. За тра­ди­ці­єю на за­сі­дан­ні об­го­во­рю­ва­лись те­ма ми­ну­ло­го, су­час­но­го та май­бу­т­ньо­го на­шої дер­жа­ви, мі­с­це мо­ло­дого по­ко­лін­ня у жит­ті Укра­ї­ни.

Ша­но­в­ні чи­та­чі! Сьо­го­дні­ш­ня  сто­рі­н­ка «І­н­фо­р­му­ють фа­хі­в­ці» не­зви­чай­на. За­мість по­рад та кон­су­ль­та­цій, ми роз­ка­же­мо Вам  про  лю­дей, які по­стій­но спів­пра­цю­ють з на­ми, аби че­рез га­зе­ту  від­по­ві­с­ти на Ва­ші за­пи­тан­ня та  на­да­ти  ко­ри­с­ну та ці­ка­ву  ін­фо­р­ма­ці­ю.

Аг­ро­но­мі­ч­ну осві­ту здо­бу­ває ба­га­то лю­дей. Але, на­віть не вда­ю­чись до ста­ти­с­ти­ки, мо­ж­на стве­р­джу­ва­ти, що за об­ра­ним фа­хом пра­цю­ють да­ле­ко не всі. Дми­т­ро Фе­о­до­сі­йо­вич Та­ра­нов­сь­кий, ще на­вча­ю­чись у Ко­ма­р­го­род­сь­ко­му сіль­сь­ко­го­с­по­дар­сь­ко­му тех­ні­ку­мі, а зго­дом – на ста­ці­о­на­р­но­му від­ді­лен­ні Ка­м’я­не­ць-­По­діль­сь­ко­го сіль­сь­ко­го­с­по­дар­сь­ко­го ін­сти­ту­ту, і в  ду­м­ках не при­пу­с­кав, що не бу­де аг­ро­но­мом. Це ви­рі­ши­лось од­ра­зу і на все жит­тя.