Аг­ро­но­мі­ч­ну осві­ту здо­бу­ває ба­га­то лю­дей. Але, на­віть не вда­ю­чись до ста­ти­с­ти­ки, мо­ж­на стве­р­джу­ва­ти, що за об­ра­ним фа­хом пра­цю­ють да­ле­ко не всі. Дми­т­ро Фе­о­до­сі­йо­вич Та­ра­нов­сь­кий, ще на­вча­ю­чись у Ко­ма­р­го­род­сь­ко­му сіль­сь­ко­го­с­по­дар­сь­ко­му тех­ні­ку­мі, а зго­дом – на ста­ці­о­на­р­но­му від­ді­лен­ні Ка­м’я­не­ць-­По­діль­сь­ко­го сіль­сь­ко­го­с­по­дар­сь­ко­го ін­сти­ту­ту, і в  ду­м­ках не при­пу­с­кав, що не бу­де аг­ро­но­мом. Це ви­рі­ши­лось од­ра­зу і на все жит­тя.

За спе­ці­а­ль­ні­с­тю аг­ро­ном роз­по­чав свою тру­до­ву ді­я­ль­ність у 1975 ро­ці, пі­с­ля за­кін­чен­ня ін­сти­ту­ту. Бо пі­с­ля тех­ні­ку­му бу­ла слу­ж­ба в ар­мі­ї. Пе­р­шим мі­с­цем ро­бо­ти був до­ли­нян­сь­кий кол­госп. Зго­дом – са­ді­в­ни­чий рад­госп „Дні­с­т­ров­сь­кий”, що у Со­ки­рян­сь­ко­му ра­йо­ні Че­р­ні­ве­ць­кої об­ла­с­ті. Тут за ро­ки йо­го ро­бо­ти на по­са­ді го­ло­вно­го аг­ро­но­ма бу­ло по­са­дже­но 400 ге­к­та­рів са­ду, який вже да­в­но пло­до­но­сить і ра­дує лю­дей ще­д­ри­ми да­ра­ми.

Так скла­лись сі­мей­ні об­ста­ви­ни, що Дми­т­ро Фе­о­до­сі­йо­вич ви­му­ше­ний був по­ве­р­ну­ти­ся у рі­д­ний ра­йон. Тут йо­му за­про­по­ну­ва­ли по­са­ду го­ло­вно­го аг­ро­но­ма управ­лін­ня сіль­сь­ко­го го­с­по­дар­с­т­ва. Бу­ло це два­дця­ть п’ять ро­ків то­му.

Од­на спра­ва зна­ти ко­ж­не по­ле у своє­му го­с­по­дар­с­т­ві. Зо­всім ін­ша – зна­ти це по всьо­му ра­йо­ну. За два­дця­ть п’ять ро­ків, ма­буть, не ба­га­то за­ли­ши­лось зе­м­лі, на  яку б не сту­пав го­ло­вний аг­ро­ном ра­йо­ну.

В остан­ні ро­ки си­ту­а­ція, мо­ж­ли­во, де­що ін­ша. Але ту­р­бот від то­го не ме­н­ше. Ор­га­ні­за­ція на­у­ко­во-­пра­к­ти­ч­них се­мі­на­рів, на­дан­ня на­у­ко­во об­ґру­н­то­ва­них  ре­ко­ме­н­да­цій, ба­га­то ін­шої, ча­сом ру­тин­ної ро­бо­ти – все це на пле­чах аг­ро­но­ма. Але цей тя­гар Дми­т­ро Фе­о­до­сі­йо­вич Та­ра­нов­сь­кий не­се, не зги­на­ю­чись.

.

Ми­хай­ло КО­ВАЛЬ.

• Попередня
• Наступна

КОМЕНТАРІ