Ой, пройдусь по Україні,
По степах, просторах,
По лісах на верховині,
По ярах і горах.

По річках буду спускатись
До синього моря.
А чи та вже Україна,
Чи немає горя?

А зірки які на небі.
Чи вже не ті зорі?
Чи той самий Шлях Чумацький,
Чи достатньо солі

Вже наїлись українці,
Чи вже запивати?
Чи стомилася земелька
Кров людську приймати?

Подивлюся на садочок
Де хрущі гуділи
І на річку тую гляну,
Що русалки мліли

Як козаки чубатії
Коней напували,
І на красу дівочую
Скоса споглядали.

Ой! Пройшовся. Ой! Побачив.
Прямо і не знаю
З чого розповідь почати.
То ж почнемо з краю.

З того лісу, що у горах
Ховав від навали.
Нема лісу, пеньки голі,
Все би попродали.

Попродали та й купили
Дорогі машини.
Та й катаються по шинкам,
Гроші ж бо лишили.

Гроші мають, прогуляють,
Клепку все втрачають.
Прийде вода чорна,
Пісню заспівають.

Забере рідну домівку,
Поглине болото.
Скаже внучок через роки,
Що то за сволота

Ліси діду вирізала,
Мов нечиста сила.
Якби могла, то й продала
Пращурів могили.

Що той дідо скаже внуку,
Як душа продажна.
Він не з того уже тіста,
Закваска не важна.

Отак по всій Україні
Рвуть, несуть, копають.
По одинці і кагалом
Країну вбивають.

Не моголи Чінгісхана
І не польська шляхта.
Українська душа рідна
Хазяйнує клята.

Подивився на гетьманів
Породистих, нових,
В стайнях своїх золочених
Ржуть із нас убогих.

Кобилиці їх дорідні
Фонди відкривають.
Гроші були і немає.
Всіх за дурнів мають.

У церквах пропала святість,
Гроші вагу мають.
До братання з сатаною
Вірян закликають.

Дурять голови нещасним,
В тих душа зомліла.
Та мовчать у кого вкрали,
Де дозріла віра.

Земля стогне від нечисті,
Напилася крови.
Піднялися козаченьки
Скинути окови.

Прийшов новий бусурманин
Її напувати.
Свою землю занехаяв.
Хоче й тут плювати.

Кістьми білими людськими
Візерунки ткати.
В буцегарні і катівні
Всіх незгодних слати.

Як і сто, і триста років
Та сама картина.
Вода у Дніпрі ніби інша,
Тільки не вражина.

Ніби щось причарувало
Клятих московитів.
Катерина, Прусська курва
Мала фаворитів.

Та тож люди, а не землі.
Ні, не відпускала.
Прийшла підло і підступно
І Січ зруйнувала.

Та вже нові козаченьки
По землі ступають,
І від дикої навали
Приговори знають.

Подивився на усе те,
Серце защемило.
Стільки часу вже минуло
Та не вмерла сила.

Бо земля таки щось знає,
Вміє відродити
Славу воїнів великих,
Честь, що не купити.

Не спаплюжили поганці
І красу дівочу.
Не жінки то, а богині.
Їм вклонитись хочу.

Що піднялись, не цурались,
Тягнуть все для хлопців.
Жупа́ни заговоренні́,
Дістають біноклів.

Не жінки то, а янголів
На землю спустили.
Якби треба, то й собою
Від смерті закрили.

Отака то Україна,
Отакі то люди.
Одні волю здобувають
Інші як іуди

Стиха за всім споглядають
Щоб в слушну годину
Підло вдарити у спину,
Лягти під вражину.

Злодій з злодієм воює
За ласі шматочки.
Не до неньки України,
Не сини їй й дочки.

По дорозі, та й за ставом,
зайшов у садочок
Там дитята-хрущенята
Танцюють таночок.

Як побачив теє дійство
Серце відпустило.
Зрозумів, ото майбутнє,
То є наша сила.

Їх країна: то і мова,
І земля, і небо;
То листівочка солдату
І тепло від себе.

І усі ті грошенята,
Що вже назбирала,
Віддала тому солдату
І не жалкувала.

Лиш хотілося дитині,
Щоб здійснились мрії-
Поверталися додому
Хлопці молодії.

Отака та Україна
Строката і різна.
Все міняється навколо,
Ну і нам не пізно.

То ж пройдіться, подивіться,
Що не так? Як треба?
І міняйте як годиться
Для усіх й для себе.

• Попередня
• Наступна

КОМЕНТАРІ