Рік, що спливає, запам’ятається мешканцям області збільшенням кількості безробітних, знеціненням гривні, зменшенням купівельної спроможності, майже повним припиненням програм масового житлового будівництва та іншими економічними негараздами. При цьому на Вінниччині спостерігався політичний штиль.

У 2009 році періодично виникали скандали, пов’язані з діями влади і розподілом власності. Але вінничани ще довго відчуватимуть наслідки року Бика. У рік Тигра точно.

У дво­бої з тех­но­ген­ною ка­та­с­т­ро­фою найа­к­ти­в­ні­шу участь бра­ли укра­ї­н­ці, се­ред тих 80 лю­дей з на­шо­го ра­йо­ну. Це во­ни за пе­р­шим по­кли­ком ви­ї­ха­ли на лі­к­ві­да­цію на­с­лід­ків ава­рії 2-3-го тра­в­ня 1986 р. без огля­д­ки ки­ну­ли­ся в те во­г­не­ди­ш­не пе­к­ло за прин­ци­пом: «Я­к­що не ми, то хто ж?» То­му по­слу­хай­мо спо­га­ди тих, хто ря­ту­вав нас від за­хво­рю­ван­ня вна­слі­док ра­діо­ак­ти­в­но­го ура­жен­ня, від по­ві­ль­ної му­че­ни­ць­кої сме­р­ті.

День 4 ли­с­то­па­да 2009 ро­ку став осо­б­ли­вим для жи­те­лів се­ла Ко­ни­щів.

Че­рез 70 ро­ків від­кри­ли­ся две­рі но­вої це­р­к­ви. Зга­ду­ють ста­ро­жи­ли, що сіль­сь­ка це­р­к­ва бу­ла од­ні­єю із най­кра­щих в окру­зі, але, на жаль, вона була зруй­но­ва­на у 1939 ро­ці.

Ба­га­то хто й не ві­рив, що за та­кий ко­ро­т­кий строк бу­де зроб­ле­но сті­ль­ки ро­бо­ти. Іні­ці­а­то­ром і ор­га­ні­за­то­ром ро­біт став Ва­силь Ва­си­льо­вич На­го­р­няк. Сіль­сь­ка ра­да ви­ді­ли­ла при­мі­щен­ня. З Бо­жою до­по­мо­гою, бла­го­дій­ни­ми вне­с­ка­ми ке­рі­в­ни­ків аг­ро­фо­р­му­вань, лю­дей до­б­рої во­лі, усіх жи­те­лів те­ри­то­рі­а­ль­ної гро­ма­ди ни­ні ма­є­мо сві­т­лу, га­р­ну це­р­к­ву. Пра­цю­ва­ли усі, мо­ж­на ска­за­ти сі­м’я­ми, як, на­при­клад, сі­м’я Ва­си­ля Ки­ри­ло­ви­ча Лі­ч­ма­на. На­віть по­си­па­ли сві­жої зе­ме­ль­ки на­вк­руг це­р­к­ви і по­са­ди­ли кві­ти. Ни­ні пи­ш­ні хри­за­н­те­ми го­р­до­ви­то кві­т­нуть бі­ля бу­до­ви. У цей день ви­пав пе­р­ший сніг. Мо­ж­ли­во, зо­всім не ви­па­д­ко­во, а то­му, щоб ко­жен при­хо­жа­нин ба­чив свій слід на бі­ло­му по­кри­ва­лі, на­че до­б­рий слід, який за­ли­ше­ний у жит­ті. Лю­ди ста­р­ші, мо­ло­ді, ді­ти, усі при­йш­ли, щоб по­дя­ку­ва­ти Го­с­по­ду за мир, за хліб, за жит­тя. За­сві­ти­ти сві­ч­ку па­м’я­ті за по­ме­р­лих. Мо­ж­ли­во і ста­не на­ша це­р­к­ва тим ко­ра­б­ли­ком, до яко­го мо­же при­ча­ли­тись ко­ж­на ду­ша, що­би оде­р­жа­ти си­лу, ві­ру, по­ве­р­ну­ти лю­бов до бли­ж­ньо­го, спів­чут­тя, щи­рість, до­б­ро­зи­ч­ли­вість.

Ва­ле­н­ти­на МА­Г­ДИЧ. с. Ко­ни­щів.

У нас уже ста­ло до­б­рою тра­ди­ці­єю свя­т­ку­ва­ти день на­ро­джен­ня се­ла. Не був ви­ня­т­ком і рік ни­ні­ш­ній. Го­ту­ва­ли­ся до свя­та всі. Так, уч­ні мі­с­це­вої шко­ли взя­ли ак­ти­в­ну участь у кон­ку­р­сі ма­лю­н­ків, тво­рів на те­му «Моє рі­д­не се­ло». Про­во­ди­в­ся та­кож кон­курс на кра­щий двір, те­ри­то­рії уста­нов і ор­га­ні­за­цій.

І не бу­ло б свя­то та­ким змі­с­то­в­ним, яс­к­ра­вим, ко­ли б на за­про­шен­ня сіль­сь­ко­го го­ло­ви О.М. Ан­д­ру­щак до нас не за­ві­тав член спі­л­ки ар­хі­те­к­то­рів Укра­ї­ни Іван Пе­т­ро­вич Ля­с­ков­сь­кий. Ор­га­ні­зо­ва­на ним ви­ста­в­ка ста­ла своє­рі­д­ним ек­за­ме­ном пе­ред од­но­се­ль­ця­ми. Це йо­го жит­тє­ва до­ро­га, яка на­че ви­ши­тий ру­ш­ник, про­сте­ли­ла­ся го­р­до, ве­ли­ч­но. Бі­ля ко­ж­ної із ро­біт зу­пи­ня­лись лю­ди – ці­ка­во­с­ті не бу­ло меж. На всі за­пи­тан­ня – від­по­відь чі­т­ка, кон­к­ре­т­на, від­по­відь спе­ці­а­лі­с­та сво­єї спра­ви, лю­ди­ни, для якої ро­бо­та ста­ла йо­го жит­тям.