У дво­бої з тех­но­ген­ною ка­та­с­т­ро­фою найа­к­ти­в­ні­шу участь бра­ли укра­ї­н­ці, се­ред тих 80 лю­дей з на­шо­го ра­йо­ну. Це во­ни за пе­р­шим по­кли­ком ви­ї­ха­ли на лі­к­ві­да­цію на­с­лід­ків ава­рії 2-3-го тра­в­ня 1986 р. без огля­д­ки ки­ну­ли­ся в те во­г­не­ди­ш­не пе­к­ло за прин­ци­пом: «Я­к­що не ми, то хто ж?» То­му по­слу­хай­мо спо­га­ди тих, хто ря­ту­вав нас від за­хво­рю­ван­ня вна­слі­док ра­діо­ак­ти­в­но­го ура­жен­ня, від по­ві­ль­ної му­че­ни­ць­кої сме­р­ті.

Пе­т­ро Ва­си­льо­вич Без­про­з­ва­ний: ! 1-го Тра­в­ня 1986 р. ми бу­ли на свя­т­ко­вій де­мон­стра­ції, а 2 – го ра­не­нь­ко вже ви­ї­ха­ли: я, Ві­к­тор Бли­з­нюк, Ана­то­лій та Іван Аса­у­л­ки. Сме­р­ка­лось, ко­ли ми під’­їж­джа­ли до Чо­р­но­биль­сь­кої АЕС. Та­ко­го ве­чо­ра я ще ні­ко­ли не ба­чив: зло­ві­с­но сві­ти­ло­ся не­бо, ми­г­ті­ло кри­ва­ви­ми хви­ля­ми, в ньо­му блу­ка­ли за­га­д­ко­ві ті­ні, на­че ян­го­ли сме­р­ті. Зда­ва­лось, що це кі­нець сві­ту. Ми ці­пе­ні­ли від стра­ху. Пе­ред 30-кі­ло­ме­т­ро­вою зо­ною нас зу­стрі­ли мі­ліці­о­не­ри: не­бри­ті, не­ми­ті, зму­че­ні, при­по­ро­ше­ні пи­лом, на­че тіль­ки що ви­йш­ли з мли­на. З три­во­гою зве­р­та­лись до нас: «Бра­т­ці, спа­си­бі що їде­те. Чи не­ма щось пе­ре­ку­ри­ти?» Ми ді­ли­лись з ни­ми сво­ї­ми не­хи­т­ри­ми за­па­са­ми. Нам на­ка­за­ли ви­во­зи­ти ху­до­бу з те­ри­то­рії, за­бру­д­не­ної ра­ді­а­ці­є­ю.

Ни­зь­ко над на­ми тра­с­ко­ті­ли ве­р­то­льо­ти, льо­т­чи­ки кри­ча­ли на­м. Ку­ди їха­ти? Ху­до­бу ми ви­во­зи­ли у від­да­ле­ні се­ла, а там го­ло­ви кол­го­с­пів бі­д­ка­ли­ся , що не ма­ють де по­ді­ти ко­рів – і ми про­с­то ви­пу­с­ка­ли тва­рин на­при­зво­ля­ще».

Ана­то­лій Ва­си­льо­вич Без­про­з­ва­ний: «Нас, во­ді­їв Му­ро­ва­но­ку­ри­ло­ве­ць­кої сіль­госп­те­х­ні­ки, пе­р­ши­ми по­сла­ли в зо­ну тех­но­ген­ної ка­та­с­т­ро­фи. Ав­то­бу­са­ми ви­во­зи­ли лю­дей, ва­н­та­жі­в­ка­ми – тва­рин. Як за­раз ба­чу без­ко­не­ч­ну ко­ло­ну, що тя­г­неть­ся аж за го­ри­зонт по­ві­ль­но, в ти­хій ско­р­бо­ті».

Пра­ців­ни­ків Му­ро­ва­но­ку­ри­ло­ве­ць­ко­го від­ді­лу МВС Укра­ї­ни Л.С. Ан­д­ру­ща­ка, О.Г. Бри­н­да­ка, С.А. Бі­ла­на в ек­с­т­ре­но­му по­ряд­ку на­пра­ви­ли в ра­діо­ак­ти­в­ну зо­ну, щоб не­сти слу­ж­бу по охо­ро­ні гро­мад­сь­ко­го по­ряд­ку. Ко­ли во­ни пе­ре­сі­к­ли 30-кі­ло­ме­т­ро­вий ру­біж. По се­р­цю но­жем по­ло­с­ну­ло ви­до­ви­ще: спо­ро­ж­ні­лі ха­ти ля­ка­ли те­м­ря­вою від­чи­не­них две­рей, слі­пи­ли зі­ни­ця­ми чо­р­них ві­кон, за­гу­б­ле­ни­ми з пе­ре­по­ло­ху  ре­ча­ми. Тут лю­ди ві­ді­рва­лись ду­ша­ми сво­ї­ми від рі­д­но­го по­ро­гу, від снів ди­тин­с­т­ва. Про­шу Ле­о­ні­да Сте­па­но­ви­ча роз­ка­за­ти про вплив ра­діо­ак­ти­в­но­го опро­мі­нен­ня на здо­ро­в’я, він за­клі­пав очи­ма і від­ве­р­ну­в­ся. Вже да­в­но від­чув під­сту­п­ний от­руй­ний по­дих роз­ще­п­ле­них ато­мів, що кра­дь­ко­ма, за­пи­та­є­мо, по­-зло­дій­сь­ки п’ють кров, ви­смо­к­ту­ють си­ли.

До по­їз­д­ки у Чо­р­но­биль­сь­ку зо­ну В.І. Хра­п­ко був у хо­ро­шій фо­р­мі, ні­ко­ли не хво­рів, не був у лі­ка­р­ні. А ко­ли по­ди­хав по­ві­т­рям, от­ру­є­ним роз­ще­п­ле­ни­ми ато­ма­ми, від­чув су­хість в ро­ті, ну­до­ту, від­чув як пе­р­ши­ло в го­р­лі, як дзве­ні­ло і по­трі­с­ку­ва­ло в го­ло­ві, як пу­с­ка­єть­ся кров но­сом і ву­ха­ми. При­йшов до тя­ми у лі­ка­р­ні. Те­пер що­ро­ку об­сте­жу­єть­ся і під­лі­ко­ву­є­ть­ся.

Во­ни за­хи­с­ти­ли Укра­ї­ну і люд­с­т­во від яде­р­ної бі­ди. Ко­ли ж дер­жа­ва, мі­с­це­ва вла­да по­-сп­ра­в­ж­ньо­му за­хи­с­тять сво­їх ря­ті­в­ни­ків?

Ма­рія МЕ­ЛЬ­НИК.

• Попередня
• Наступна

КОМЕНТАРІ