У нас уже ста­ло до­б­рою тра­ди­ці­єю свя­т­ку­ва­ти день на­ро­джен­ня се­ла. Не був ви­ня­т­ком і рік ни­ні­ш­ній. Го­ту­ва­ли­ся до свя­та всі. Так, уч­ні мі­с­це­вої шко­ли взя­ли ак­ти­в­ну участь у кон­ку­р­сі ма­лю­н­ків, тво­рів на те­му «Моє рі­д­не се­ло». Про­во­ди­в­ся та­кож кон­курс на кра­щий двір, те­ри­то­рії уста­нов і ор­га­ні­за­цій.

І не бу­ло б свя­то та­ким змі­с­то­в­ним, яс­к­ра­вим, ко­ли б на за­про­шен­ня сіль­сь­ко­го го­ло­ви О.М. Ан­д­ру­щак до нас не за­ві­тав член спі­л­ки ар­хі­те­к­то­рів Укра­ї­ни Іван Пе­т­ро­вич Ля­с­ков­сь­кий. Ор­га­ні­зо­ва­на ним ви­ста­в­ка ста­ла своє­рі­д­ним ек­за­ме­ном пе­ред од­но­се­ль­ця­ми. Це йо­го жит­тє­ва до­ро­га, яка на­че ви­ши­тий ру­ш­ник, про­сте­ли­ла­ся го­р­до, ве­ли­ч­но. Бі­ля ко­ж­ної із ро­біт зу­пи­ня­лись лю­ди – ці­ка­во­с­ті не бу­ло меж. На всі за­пи­тан­ня – від­по­відь чі­т­ка, кон­к­ре­т­на, від­по­відь спе­ці­а­лі­с­та сво­єї спра­ви, лю­ди­ни, для якої ро­бо­та ста­ла йо­го жит­тям.

У по­ва­ж­ній лю­ди­ні впі­з­на­ли зе­м­ля­ки сво­го су­сі­да, од­но­кла­с­ни­ка, ро­ди­ча. Так, так, це ж він – Іван Ля­с­ков­сь­кий, хло­п­чи­на, який на­ро­ди­в­ся і ріс у ва­ж­кі по­во­єн­ні ро­ки. Жив у ста­ре­нь­кій ха­ти­н­ці бі­ля рі­ч­ки, пас кіз, ху­до­бу, знає, що та­ке зли­д­ні і смак окрай­ця хлі­ба свя­то­го. Хло­пець був зді­б­ним до на­вчан­ня. Лю­бив ма­лю­ва­ти. Мо­ж­ли­во і то­му був мо­в­ча­з­ним, що вди­в­ля­в­ся у не­бе­с­ну бла­кить, слу­хав пта­ши­ний спів, ше­лест трав, по­дих ві­т­ру. А ще був на­по­ле­г­ли­вий і за­взя­тий, упе­в­не­но йшов до сво­єї ме­ти, до­ла­ю­чи всі­ля­кі тру­д­но­щі і не­уда­чі.

За­кін­чи­в­ши Ки­ши­нів­сь­кий по­лі­те­х­ні­ч­ний ін­сти­тут (ка­фе­д­ра ар­хі­те­к­ту­ри), пра­цю­вав го­ло­вним ар­хі­те­к­то­ром Мо­ги­ле­ва-­По­діль­сь­ко­го, пі­з­ні­ше – у Ки­ши­не­ві, а зго­дом Ки­є­ві, де і про­жи­ває із сво­єю сі­м’є­ю. Скі­ль­ки бу­ді­вель, спо­руд зроб­ле­но за йо­го про­е­к­та­ми! Ми пи­ша­є­мо­ся сво­їм зе­м­ля­ком, адже це на­ша ко­ни­щів­сь­ка зе­м­ля да­ла йо­му си­лу, му­д­рість. Це наш Іван Пе­т­ро­вич – май­с­тер сво­єї спра­ви.

На ви­ста­в­ці пред­ста­в­ле­ні не ли­ше ро­бо­ти І.П. Ля­с­ков­сь­ко­го, а йо­го ді­тей – си­на Во­ло­ди­ми­ра, до­нь­ки Те­тя­ни, які ус­па­д­ку­ва­ли від ба­ть­ка дар ба­чи­ти і тво­ри­ти кра­су. Ро­бо­ти си­на не­пе­ре­ве­р­ше­ні – пор­т­рет ба­бу­сі, ма­те­рі, а та­кож са­мо­го ав­то­ра, у яких од­но­се­ль­ці від­ра­зу упі­з­на­­ли зна­йо­мі об­лич­чя. Ми й не по­мі­ча­є­мо у що­ден­них тур­бо­тах, яку кра­су ма­ють зви­чай­ні го­р­щи­ки, гла­ду­щи­ки, а от на по­ло­т­нах Во­ло­ди­ми­ра від них й спра­в­ді по­дих рі­д­ної зе­м­лі, ба­ть­ків­сь­кої ха­ти. А по­да­ні ним чо­ти­ри по­ри ро­ку, змусили за­ми­с­ли­тись май­же ко­ж­но­го від­ві­ду­ва­ча. Во­ни не про­с­то по­ри ро­ку – кві­ту­ю­ча ве­с­на, хо­ло­д­на зи­ма, а на­че на­ше жит­тя. Син Во­ло­ди­мир – ху­до­ж­ник-­ди­зай­нер, а до­нь­ка Те­тя­на – артди­ре­к­тор, ди­зай­нер ре­к­ла­ми. Яка  чу­до­ва це сі­м’я! Ро­бо­ти усіх так схо­жі, адже усі во­ни тво­рять кра­су, а щоб тво­ри­ти, по­трі­б­но ба­чи­ти її, ма­ти в ду­ші.

До­зе­м­ний уклін Вам, ша­но­в­ний Іва­не Пе­т­ро­ви­чу, ва­шим ді­тям, мно­гії лі­та.

Свої ро­бо­ти на ви­ста­в­ці пред­ста­ви­ла та­кож і юна ху­до­ж­ни­ця, уче­ни­ця 9-го кла­су Мари­на За­тор­сь­ка. Ма­лю­н­ки, на­че ве­се­л­ка, яс­к­ра­ви­ми ко­льо­ра­ми, чі­т­ким зо­бра­жен­ням при­ве­р­та­ли ува­гу від­ві­ду­ва­чів. Во­на і ста­ла пе­ре­мо­ж­ни­цею кон­ку­р­су, за­йня­в­ши І мі­с­це. ІІ мі­с­це за кра­щий твір ви­бо­ро­ла Оле­на Смо­ляк, уче­ни­ця 9-го кла­су, ІІІ мі­с­це – ма­лю­нок пер­шо­кла­с­ни­ці Іри­ни Кра­в­чук. Усіх при­су­т­ніх щи­ро при­ві­та­ла із свя­том сіль­сь­кий го­ло­ва О.М. Ан­д­ру­щак, а та­кож вру­чи­ла усім уча­с­ни­кам кон­ку­р­су ма­лю­н­ків со­ло­д­кі при­зи, а пе­ре­мо­ж­цям – по­да­ру­н­ки.

За під­су­м­ка­ми бла­го­ус­т­рою се­ла сіль­сь­кий го­ло­ва О.М. Ан­д­ру­щак вру­чи­ла го­с­по­да­рям са­диб М.М. Пли­с­нюк, Н.І. Бо­д­нар, А.В. Про­ко­п­чу­ку, О.­О. Ря­бо­кінь, Г.А. Зві­р­ха­нов­сь­кій та ко­ле­к­ти­ву за­га­ль­но­ос­ві­т­ньої шко­ли (ди­ре­к­тор Н.В. Дзе­рук) гра­мо­ти та су­ве­ні­ри.

Змі­с­то­в­ною і ці­ка­вою бу­ла про­гра­ма кон­це­р­ту. Лунали пі­с­ні про се­ло і зе­м­лю, ма­тір і ба­ть­ків­сь­ку ха­ту, рі­д­ну Укра­ї­ну.

Вша­ну­ва­ли і най­ста­рі­ших, най­мо­ло­д­ших жи­те­лів се­ла, ве­те­ра­нів, май­с­т­рів, лю­дей усіх про­фе­сій і спе­ці­а­ль­но­с­тей, усіх жи­те­лів се­ла.

Осо­б­ли­во гля­да­чі на­го­ро­джу­ва­ли опле­с­ка­ми най­мо­ло­д­ших уча­с­ни­ків кон­це­р­ту – уч­нів шко­ли, які да­ру­ва­ли їм тан­ці і пі­с­ні.

Тож здо­ро­в’я, ща­с­тя, до­ста­т­ку ко­ж­ній сі­м’ї, ро­ди­ні!

З днем на­ро­джен­ня те­бе, рі­д­ний наш Ко­ни­щів!

Фо­то на зга­д­ку.

• Попередня
• Наступна

КОМЕНТАРІ