Не будемо пригадувати сиву давнину.
З князями, отаманами і гетьмана́ми.
І перескочимо новішу еру, ще одну.
Із першими та другими секретарями.

Новітній час і імена також нові.
На зламі двох епох блукали.
Яку країну будували вже ось ці,
Яких ми президентами назвали.

Був перший, дуже хитрий лис.
До влади йшов партійними стежками.
Сільський хлопчина швидко зріс.
Став не рівня усім нам з вами.

Мав шанс побудувати все нове.
Закляті вороги щось змахлювали.
Дарма що розум й тіло мав в’юнке.
Між краплями пробігти вже не дали.

Та і не дуже видно рвався в бій
Не було стержня, не було наснаги.
Лише тепер, програвши свій двобій.
Як аксакал повчає, має переваги.

Наступний президент був не простий.
З директорів червоних, із їх касти.
Заклав міцний фундамент, ще й який.
Створив олігархію і не дав пропасти.

Веселий був, горілочку любив.
І зять талант, доріс до мільярдера.
В скандали вляпався та пережив.
Руки не подавали, от така холера.

Наступника собі судимого знайшов.
І не хотів його, настійно підставляли.
Та перший раз до влади не пройшов.
Народ повстав, інавгурацію відклали.

З’явився новий, майже демократ.
У вишиванці з найчистішими руками.
Кумів багато, любих друзів, брат.
Не сталось змін, мінялися ролями.

Себе він батьком нації вбачав.
Розмови з пафосом вів на поляні.
Та тільки горщики країною збирав.
Розчарування сіяв, ось такі деталі.

Довіру яку мав, всю розгубив.
Боровся лиш з тією, що одна працює.
Привів до влади зграю хижаків.
І досі ще щось плямкає, мудрує.

Ось дочекалися того хто довго йшов.
Інавгурацію якого ще тоді відклали.
Здалося, що навічно він прийшов.
Соратники його на нас усіх начхали.

Його заслуги важко переоцінить.
А Коза Ностра у порівнянні- дитина.
Цькували, змушували за усе платить.
Стогнав народ. Така була картина.

Та помилилися з народом пацани.
Їм би сусідів, тими б керували.
А наш совіти пережив, тюрму і табори.
І не здавався, жили як не рвали.

Синів кровою окропила свій Майдан
Сплюндрована, знедолена країна.
Новий, що на крові прийшов як хан.
Сказати мав, держава, це моя дитина.

Сказати і зробити всім на зло.
І любим друзям, ворогам тим більше.
Ціну високу заплатили, як ніхто.
Не зрозуміють, тим для них і гірше.

Та сам не зрозумів, можливо не хотів.
Гординя й вседозволеність повстала.
Позбутися домовленостей не зумів
І совість зникла біля п’єдестала.

Та нагадаю ще раз, це не той народ.
Вклонятися не буде і усе терпіти.
Не оберетеся ганьби й турбот.
Як по живому будуть різати, палити.

Та не для того довго все велося.
Хотілось показати й пояснити,
Що як би нам погано не жилося
Порядних маємо з мерзотою різнити.

Усі ці президенти і прем’єри, і т.д.
Завжди були при владі, при посаді.
Не було толку з них і користі ніде.
То може досить, станем на заваді?

Чи кращі є? Це інша і складніша річ.
Та сорок є мільйонів і народ великий.
Знайдемо тих, хто з нами пліч о пліч.
Хто справжній, але не дволикий.

І не важливо він буде, вона.
Що б не казали, бачу я таку людину.
Кристалізується ще, в клітці і одна.
Як мужньо бореться Надія за Вкраїну.

Не у візку як інші, без поводирів.
Як діамант безцінний, посмішка сіяє.
Чи бачили у владі ви таких чоловіків?
Така не зраджує і не підставляє.

Так, без команди, грошових мішків,
Без партії і досвіду в державній справі.
Та бачили уже із досвідом вождів.
Ще б трохи і кінець прийшов державі.

Хто муки знав і через все пройшов.
Сидів у казематах підлої країни.
Не проміняє честь, солдатську кров
На згоду із баригами і виведе з руїни.

Покаже час чи правильні думки, слова.
Проте наступний має бути її гарту.
Інакше втратим все, країну і права.
Майбутнє і свободу виставим на карту.

Анатолій Козак

12.02.2016

• Попередня
• Наступна

КОМЕНТАРІ