Примхливу місцину вибрав колись для свого хутора козак Чурило! Природні скелі, яри і долини, круті схили над бистрою річкою Жван... Люди назвали це поселення Чурилівцями, а з ХУI століття, коли тут піднялись муровані стіни бойових укріплень, воно стало називатись Мурованими Курилівцями. З часом дозорні башти осіли, зруйнувались. На їх місці польські магнати Косаківські вибудували свій маєток.

Його остання власниця горда Катаріна Косаківська навіки увійшла в історію тим, що після приєднання Поділля до Росії відмовилась присягнути на вірність Катерині II, імператриці всія Русі і царства Польського. Властолюбна німкеня не простила непокори графині Косаківській, уродженій Потоцькій, і конфіскувала маєток. На прохання свого фаворита Зубова вона передала його графу Станіславу Комару. Саме він у 1805 році звів тут палац, який і досі вражає всіх, хто його бачить, своїми чистими, класичними лініями і рідкісним плануванням – з боку долини Жвана він триповерховий, а з двору – двоповерховий, прикрашений чотирма колонами. Сьогодні стіни старого палацу оживають від дзвінких голосів і тупоту жвавих дитячих ніг. У ньому знаходиться школа-інтернат I-III ступенів для дітей з серцево-судинними захворюваннями. Розповідає вчителька історії цієї школи Тамара Богуславівна Модлінська:

– За двісті років кого тільки не було в палаці! Графи Комарі продали його російському адміралу Миколі Чихачову, директору всесвітньовідомого «РОПІТу» – «Российского общества пароходства и торговли на Черном море». Він був прихильником прогресу і організував поряд з палацом ремісничу майстерню для сільських дітей із 3-річним строком навчання.

Правда, гуманні принципи не завадили адміралу під час страйку робітників цукрового заводу в 1905 році викликати загін поліції. Страйкарів топтали кіньми, били нагайками, організаторів заарештували і кинули до в’язниці. Так само вчинили і з тими селянами, які осмілились пасти свою худобу на поміщицькій землі.

В роки революції й громадянської війни три поверхи палацу служили казармами і командними пунктами для вояків всіх мастей – більшовицьких, австро-німецьких, Гетьманату, Директорії, Червоної Армії... Перед Другою світовою війною у старій конюшні зберігався цілий арсенал укріпрайону, про який нагадують залізобетонні похмурі доти навколо палацу. В мирні часи замість людей у погонах тут з’явилась молодь – учні агрономічної школи і ремісничого училища.

З 1958 року палац відданий дітям. На базі поміщицького маєтку Чихачова була відкрита школа-інтернат, яка з 1963-го стала санаторно-курортною для дітей з кардіологічними захворюваннями.

Як бачите, у кращій залі палацу, колишній бальній, тепер бібліотека. Під стелею збереглась чудова ліпнина – вінки і гірлянди з квітів. Двері з бібліотеки виходять на величезний балкон, який є дахом першого поверху. Високі стелі, величезні вікна, просторе планування, старовинні чавунні печі (їх залишили для декору після того, як збудували газову котельню) у парадних залах, вітальнях, їдальні, опочивальні, кабінеті. Зараз тут спальні наших вихованців.

– А багато їх у школі?

– В інтернаті виховуються 230 дітей із сіл Мурованокуриловецького, Барського, Могилів-Подільського, Піщанського районів, з Київської і Хмельницької областей. Я вважаю, що їм дуже пощастило – адже вони ростуть і навчаються в красивій школі, овіяній духом старовини, оточеній розкішним парком, закладеним відомим європейським садівником Діонісієм Мак Клером. Це, безумовно, вплине на їхній світогляд, і, сподіваюсь, вони шукатимуть красу у своєму дорослому житті.

Iрина ЗОНОВА, Муровані Курилівці

За матеріалами "33-го каналу"

• Попередня

КОМЕНТАРІ