Тарасу Шевченку

Автор: Сергій Категорія: Козак Анатолій Створено: Четвер, 09 березня 2017, 18:09

Де взявся тут могутній дубе,
Посеред степу, вітру й пустоти?
І подорожній прохолоди не забуде,
І силу старця, духу для мети.

Насіння занесло́ в чужинську землю,
Подалі від дібров і прохолоди рік.
Та проросло те материнське зерня,
Пустило паростки із тугою навік.

Пройшли роки і вже могутній красень
Посеред сірих, безіменних бур’янів.
Життя текло не бачивши побачень,
Та скільки душ блукаючих зустрів.

В пекельну спеку ніс їм прохолоду,
Від вітру розбишацького ховав,
Маленьку дарував всім насолоду,
Думками в рідний край літав.

Хоч як страждав, не переймався
Від холоду, безводдя і плювків.
Стояв, скрипів і не здавався,
І бачив ціль серед одвічних ворогів.

Небесні стріли гілля обпікали,
Вогонь спалити душу норовив
І шелест правди громи заглушали,
А лист на гіллі шелестів і жив.

Аж небеса здригнулися від волі,
Жаги життю, служінню доброти.
Зачарувалися в нелегкій долі
І щирості в безмежжі чорноти.

Заплакав степ і проросло насіння,
Що велетень розкидав по землі,
Яку нещадно рвало молоде коріння.
І плакав дуб сльозами по гіллі.

 

07.06.2016.

Додати коментар


Захисний код
Оновити