Мурованокуриловецький район розташований в південно-західній частині Вінницької області. На притоках Дністра – розлогих берегах річок Лядова, Жван, Немія – розкинулись населені пункти району. У географічному відношенні район відноситься до лісостепової зони України. На заході він межує з Хмельницькою областю, а на південному заході – з Чернівецькою, на півночі – з Барським, на сході з Шаргородським, на півдні – з Могилів-Подільським районами Вінницької області.

Населення становить 28,4 тис.чол. В смт Муровані Курилівці проживає 6,1 тис.чол. Сільського населення – 22,4 тис.чол. Адміністративна територія району поділяється на 24 сільських і одну селищну ради, які об’єднують 60 населених пунктів. Адміністративним центром району є смт Муровані Курилівці.

Територія району складає 886 кв. км., що становить 3,4 % території області. Клімат помірно-континентальний при помірних літніх і зимових температурах. На території району виявлено такі види корисних копалин: пісок, галька, гравій, глина, пісковик, кварцит, крейда, доломіт, мергель, вапняк, флюорити.

В районі відкрито єдине в Україні родовище флюоритів у с. Бахтин, яке знаходиться в стадії технологічного випробування. Встановлено дві великі площі залягання флюоритних руд. Загальні ресурси родовища оцінені в 25 млн. тонн. Завдяки своїм цілющим властивостям здобула славу мінеральна вода “Регіна”, яка є гордістю не тільки району, а й всіх жителів області.

Мурованокуриловецький район – це давня земля хліборобів і ремісників, козаків і поетів, художників і вчених. З давніх давен тут живуть мужні подоляни, які стіною стояли перед татарською навалою, не корилися литовським князям, боронили рідну землю від шляхти, захистили Вітчизну у роки Великої Вітчизняної війни, а сьогодні роблять все можливе, щоб селище і села району з славним історичним минулим ставали ще кращими. Археологічні пам’ятки свідчать про раннє заселення краю. На околицях сіл Дерешова, Котюжани, Попелюхи, Перекоринці, Дружба, Обухів, Привітне виявлено залишки поселень часів трипільської, черняхівської культур, скіфського періоду, ранніх слов’ян.

В період княжої доби ці землі входили до складу Галицько-Волинського князівства. Перші писемні згадки про населені пункти району відносяться до ХІІ-ХІV століть. В писемних історичних джерелах Чурилівці (а саме такою була первісна назва селища Муровані Курилівці) згадуються в реєстрі димів (податкових одиниць) 1493 року. Було воно невеличким поселенням і нараховувало “9 димів”. Сторінки історії розповідають нам, що заснування селища належить, за переказами, козаку Чурило. Саме він спорудив на лівому березі річки Жван перше житло. З часом шляхом асиміляції назва Чурилівці переросла в Курилівці. Мурованими вони стали у ХVІ ст., коли на схилі річки Жван був зведений кам’яний замок, мурований з місцевого вапняку. Залишки мурів збереглися до наших днів.

У 1565 році жителі Мурованих Куриловець потрапили у кріпосну залежність від польського феодала Поляновського. Зазнали кріпацтва й мешканці навколишніх сіл. Крім того, вони потерпали від частих набігів турків і кримських татар. Напади ворогів змусили жителів Мурованих Куриловець звести навколо селища оборонні споруди. У ХVІІ ст. Муровані Курилівці були добре укріпленим населеним пунктом. Місцеві жителі стали свідками й учасниками Визвольної війни українського народу під проводом Богдана Хмельницького (1648-1657 рр.) На околиці сіл Петримани, Перекоринці велись переможні бої козаків з польсько-шляхетським військом. Проте Поділлям, за Андрусівським перемир’ям 1667 року, ще довго володіла шляхетська Польща. Наприкінці ХVІІІ ст. селище прибрали до рук шляхтичі Косаківські. В цей час воно стає центром торгівлі для навколишніх сіл. З 1757 року Муровані Курилівці є містечком з правом влаштувати два ярмарки в місяць. Після приєднання Поділля до Російської імперії у 1793 році територія району входить до складу Подільської губернії з центром у м.Кам’янець-Подільський. З 1798 року, після поділу губерній на повіти, Муровані Курилівці та більшість сіл району входили до складу Ушицького повіту. В 1861 році повіти були поділені на волості і Муровані Курилівці стають центром Мурованокуриловецької волості Ушицького повіту.

Важким і безправним було становище місцевих жителів у першій половині XIX ст. Оброки, встановлені на правобережній Україні інвентарними правилами 1847-1848 рр., були великими , що спричиняло обурення селян. У другій половині XIX ст. помітне деяке пожвавлення в економічному розвитку Мурованих Куриловець, сіл району, відчутніше проявляються ознаки нових капіталістичних відносин у суспільстві. У 1842 році у селищі став до ладу цукровий завод, який у 1884 році підприємство виробляв вже 30 тис. пудів цукру-піску. На кінець XIX ст. в Мурованих Курилівцях діяли механічна та мідеплавильна майстерні, три водяні млини. І хоч ці підприємства були малопотужними, з примітивною технологією виробництва продукції, вони сприяли припливу робочої сили, зростанню населення.

Якщо на цукровому заводі у 1884 році працювало 225 робітників, то в 1910 р. – 510 чол. У 1865 році у селищі проживало 2549 чол., а в 1901 р. – 4015 чол., з них 2700 чол. – українці, 1275 – євреї. Особливість розташування Мурованих Куриловець полягала в тому, що через містечко проходив поштовий тракт Могилів – Ушиця – Кам’янець-Подільський. Діяла поштова телеграфна станція. Наявність цукрового заводу, інших промислових підприємств певною мірою позначилась на розвитку освіти.

В 1861 році у Мурованих Курилівцях відкрито парафіяльну школу, а в 1863 р. - міністерське однокласне училище. У 1889 році в ньому навчалося 104 учні. З 1895 року в селищі діє церковна школа грамоти для дівчаток. Для підготовки спеціалістів нижчої кваліфікації у галузі сільського господарства та промислово-кустарного виробництва у Мурованих Курилівцях у 1899 році було відкрито сільську ремісничу навчальну майстерню з 3-річним строком навчання.

Мурованокуриловеччина славиться своїми архітектурними спорудами. Одна із пам’яток архітектури – це палац-садиба, збудована на місці поселення козака Чурило. В зв’язку з тим, що власниця маєтку Катерина Косаківська відмовилась присягнути на вірність російській імператриці Катерині II, маєток у 1793 році було конфісковано і передано графу О.Комару.

У 1805 році С.Комар на місці старого замку звів новий палац у стилі бароко, було споруджено кам’яний міст через річку Жван, а в 1814 році відомий паркобудівничий Д.Макклер заклав поряд з палацом розкішний пейзажний парк.

З 1867 року садиба належала російському військовому і громадському діячу контр-адміралу Н.М.Чіхачову – учаснику російсько-турецької війни на Балканах, директору знаменитого товариства пароплавства і торгівлі на Чорному та Азовському морях, відомому досліднику Далекого Сходу. Сьогодні в цьому приміщенні розташована школа-інтернат.

Серед інших пам'яток архітектури виділяється палац у с. Котюжани. Він збудований у 1885 році і добудований у 1912 році. Роботами керував відомий архітектор О.Р.Мунц. Стилістично палац близький до відомого лівадійського палацу. Під час Великої Вітчизняної війни тут знаходився дитячий будинок. Всупереч забороні окупаційних властей, місцеве населення взяло на себе утримання 130 дітей-сиріт. Українська студія хронікально-документальних фільмів створила про це документальний фільм “Котюжанівські матері”.

У 1923 році утворюється Мурованокуриловецький район, який спочатку входив до складу Могилів-Подільського округу. З 1956 року Муровані Курилівці віднесені до категорії селищ міського типу, що сприяло дальшому розвитку господарства, піднесенню культури.

Гортаючи сторінки історії краю, в глибокій скорботі згадуємо ті часи, коли на рідну землю впала чорна тінь війни. Незабутні сторінки вписали жителі Мурованокуриловеччини в літопис Великої Вітчизняної війни. 9000 жителів району стали до лав захисників Вітчизни, кожний третій загинув смертю хоробрих, їх ратні подвиги відзначені високими урядовими нагородами.

Звання Героя Радянського Союзу було присвоєно уроженцю с.Петримани Горенчуку Феодосію Івановичу. Такої ж нагороди удостоєний і уроженець с.Лучинець Бондар Георгій Герасимович. У складі Таманського жіночого авіаційного полку громила ворога уроженка с.Наддністрянське Євдокія Яківна Рачкевич. Підполковник у відставці, вона була першою жінкою в Радянському Союзі, що закінчила військову академію.

В період фашистської окупації на території району було створено концтабір, єврейське населення загнано в гетто. 3000 чол. з числа мирного населення було розстріляно, 2000 чол. вивезено на каторжні роботи в Німеччину. Сьогодні продовжується історія стародавнього містечка і сіл району в їх оновленні.

• Попередня
• Наступна

КОМЕНТАРІ