Горіла свічка у вікні,
Прощальним полум’ям палала.
Нестерпні спогади сумні.
Страждальним душам 
Поминки справляла.

Окраєць хліба на столі,
Такий бажаний.
Смертельний стогін по селі,
Голодний, невблаганний.
“Скоринку хліба, небеса,
Благаю дайте!
Не їстиму, уже не має сил.
Лишень торкнусь губами, 
Й забирайте.
Відчути б смак,
Що так п’янив, розносився в ночі
Від полум’я гарячого з печі-
Духмяний присмак маминого хліба”.
Не має вже нікого і нічого,
Не має навіть бога, десь пішов
Від нашого порога. Залишив.
Всі ми тут, до одного,
В одній і спільній домовині.
В чому винні ?...
Що українці !!!
Чинили спротив. Що не вівці…
Ніч не йде,
Ніяк не забере у дня,
Не відвоює право ночі
Цей жах сховати поза очі.
Та й не сховаєш, навкруги,
Лиш мертві села і горби
Зі свіжої землі: без домовин,
Без поминок, без сліз і без родин.
Не має вже нікого,
Смертельна пустота 
І подих голоду страшного.
Тихесенько осіла на підлогу
Остання із живих небога,
Та й заклякла.
Ще плутались думки і линули
В поля пшеничні, за ставки,
Та очі вже не бачили,
Як стелиться дорога
Мільйонами смертей,
Голодних і замучених людей.
Горіла свічка, тихо догоряла.
Скоринка хліба на столі лежала,
Скоринка - за ціною у життя.

• Попередня
• Наступна

КОМЕНТАРІ