65 ро­ків то­му у ге­ро­ї­ч­ній бо­р­ні бу­ло ви­з­во­ле­но ра­дян­сь­ки­ми вій­сь­ка­ми по­діль­сь­кий край від ні­ме­ць­ко-­фа­ши­ст­сь­-ких за­гар­б­ни­ків. Без­сме­р­т­ний по­двиг ви­з­во­ли­те­лів на­ві­ки за­ли­шить­ся у вдя­ч­ній па­м’я­ті на­ща­д­ків.  На­ше се­ло Лу­чи­н­чик та на­вко­ли­ш­ні се­ла Лу­чи­нець, Пло­с­ке, Не­ме­р­че, По­пе­лю­хи ви­з­во­ля­ла 133 Смо­лен­сь­ка Чер­во­но­пра­по­р­на Ор­де­нів О.­Су­во­ро­ва і Б. Хме­ль­ни­ць­ко­го стрі­ле­ць­ка ди­ві­зія на чо­лі з ко­ман­ди­ром пол­ко­в­ни­ком М.З. Ка­зі­ш­ві­лі, який за­ги­нув під час бо­їв за се­ло По­пе­лю­хи.  Од­нак із пли­ном ча­су збе­ре­г­ли­ся і біль втрат, і ра­дість ви­з­во­лен­ня, і ве­ли­ка вдя­ч­ність по­ко­лін­ню пе­ре­мо­ж­ців. Під час про­ве­ден­ня го­ди­ни па­м’я­ті «Люд­сь­кої па­м’я­ті мо­с­ти» в сіль­сь­кій біб­ліо­те­ці го­ло­ва ра­ди ве­те­ра­нів В.П. Ан­то­нюк, зо­к­ре­ма, ска­зав, що важ­ко пе­ре­оці­ни­ти роль усіх тих, хто прой­шов су­во­ри­ми шля­ха­ми вій­ни. Ми го­р­ди­мо­ся на­ши­ми во­ї­на­ми-­ви­з­во­ли­те­ля­ми, ве­те­ра­на­ми вій­ни і пра­ці І.­О. Ко­зи­ць­ким, Ф.Й. Кре­ж­мін­сь­ким, Г.П. Ба­ла­ню­ком, Я.С. Ма­р­хо­ць­ким, і вдя­ч­ні їм за ви­з­во­лен­ня на­шої Ба­ть­кі­в­щи­ни від во­ро­га, за все, що во­ни зро­би­ли для від­бу­до­ви та роз­ви­т­ку рі­д­но­го кра­ю.

На пре­ве­ли­кий жаль, бі­ль­шість фро­н­то­ви­ків, пра­ців­ни­ків ти­лу ві­ді­йш­ла у ві­ч­ність. Від­зна­ча­ю­чи цю сум­ну да­ту в іс­то­рії на­шо­го на­ро­ду, ми ще раз се­р­цем до­то­р­к­ну­ли­ся до без­сме­р­т­но­го по­дви­гу на­ших ба­ть­ків, ді­дів, пра­ді­дів, які до остан­ньо­го по­ди­ху за­хи­ща­ли рі­д­ну зе­м­лю. Ме­ні ча­с­то до­во­дить­ся спі­л­ку­ва­ти­ся із од­но­се­ль­ча­на­ми, уча­с­ни­ка­ми вій­ни, але осо­б­ли­во за­па­м’я­та­лась роз­мо­ва із на­шим ак­ти­ві­с­том, ко­ли­ш­нім чле­ном клу­бу «Ве­те­ран», уча­с­ни­ком обо­ро­ни Ста­лін­гра­да, Кур­сь­кої Ду­ги, фо­р­су­ван­ня Дніп­ра в ра­йо­ні Ки­є­ва Іва­на Оле­к­са­н­д­ро­ви­ча Ко­зи­ць­ко­го, який ска­зав: «Фро­н­то­ви­ки зна­ють, що будь-­які по­дії мо­жуть сте­р­ти­ся у па­м’я­ті, у мо­ро­ці ми­ну­лих ро­ків, але дні, но­чі, го­ди­ни, про­тя­гом яких лю­ди­на мо­же по­си­ві­ти, по­ста­рі­ти, ста­ти ка­лі­кою – не за­бу­ва­ю­ть­ся».

«Ме­ні аж стра­ш­но за­раз при­га­да­ти той на­ступ на Кур­сь­кій Ду­зі, від куль на зе­м­лю па­да­ли со­л­да­ти, та­кі ж як я, та­кі ще мо­ло­ді» - пи­ше І.­О. Ко­зи­ць­кий у сво­їх спо­га­дах про Ве­ли­ку Ві­т­чи­з­ня­ну вій­ну. Під час про­ве­ден­ня го­ди­ни па­м’я­ті у ви­ко­нан­ні всіх при­су­т­ніх про­зву­ча­ли пі­с­ні во­єн­них ро­ків та пі­с­ні на сло­ва І.­О. Ко­зи­ць­ко­го «Скі­ль­ки верств по­хо­дом прой­де­но», «65 літ прой­ш­ло від­то­ді».

Г. ВА­В­Ш­КО. с. Лу­чи­н­чик.

• Попередня
• Наступна

КОМЕНТАРІ