Так треба
Пітер Паркер
Дивлячись через вікно на вулицю, помічаю, що не можу відірвати очей від заворожуючого дрібного дощу.
Холодний ранок, мокрий асфальт, люди поспішають у справах. Хтось встигає, а хтось, як завжди, ніколи не запізнюється.
Ховаючись під парасолькою молода мама веде за руку маленьку дівчинку, якій, мабуть і все одно, куди її ведуть, тому що зараз вона більше нагадує зомбі, який ще спить. Рухаються тільки ноги, не оминаючи калюжі та розбитих ям на асфальті, що ремонтували ще в часи дитинства її батьків. І якби не тягнули за руку, то так і стояла би на місці. Не має значення, куди потрібно йти – так треба.
АВТОРСЬКІ СТОРІНКИ
Про мову...
Я є, я ще жива,не вмерла, Я житиму, допоки той Останній українець Хохлом зросійщеним не стане,
Детальніше...Злітаю
Коли я бачу зграї думок, що кольоровими птахами злітають у небо, я розумію хто відпускає їх... Іноді мені здається, що я розумію птахів. Та частіше я помиляюся...
Детальніше...До дня селища
Промайнуло свято селища в Мурованих Курилівцях. Можливо не так помпезно, проте з феєричними промовами і т.д. А далі, чорна ніч опустилась на землю і звичайно стало темно. Центральна вулиця Соборна-...
Детальніше...Земля батьків
Хотів написати ще деякі доповнення до вірша, але, здається, там і так все зрозуміло. Єдиного бажаю, роблячи свій вибір, міцно затуляйте вуха і широко відкривайте очі.
Детальніше...Полёт Карлсона
Сегодня я вышел за хату... По делу конечно... И увидел, как над соседней улицей пролетает Карлсон. Сначала я подумал, что летит ангел. У него были большие слегка потрёпанные белые крылья. Но...
Детальніше...АВТОРИ
ВСІ НОВИНИ
17-05-23
Увага! Трудовий архів переїхав
17-03-22