В ці дні ви­по­в­ню­єть­ся сла­в­них і му­д­рих 90 на­шо­му до­ро­го­му і ша­но­в­но­му од­но­се­ль­ча­ни­ну, уро­дже­н­цю Ви­щеоль­че­да­є­ва – Гри­го­рію Фе­до­ро­ви­чу Хи­ми­чу. Ним прой­де­но ве­ли­кий і сла­в­ний шлях – бо­йо­вий і тру­до­вий. Йо­му є що зга­да­ти, а нам – зна­ти і па­м’я­та­ти, за­хо­п­лю­ва­тись ним як во­ї­ном, як тру­ді­в­ни­ком, зре­ш­тою, про­с­то як хо­ро­шою лю­ди­но­ю.

На­ро­ди­в­ся, жив, ріс у Ви­щеоль­че­да­є­ві, на­вча­в­ся в мі­с­це­вій шко­лі, пра­цю­вав. Був при­зва­ний у 1939 ро­ці на стро­ко­ву слу­ж­бу. Але по­ча­лась Ве­ли­ка Ві­т­чи­з­ня­на вій­на. Во­на за­ста­ла йо­го у Льво­ві. І за­тя­г­ла­ся йо­го вій­сь­ко­ва слу­ж­ба аж на до­в­гих 16 ро­ків… Все бу­ло: го­лод, хо­лод, від­сту­пи, на­сту­пи, втра­ти бо­йо­вих по­бра­ти­мів, ко­т­рі за­ли­ши­лись у со­л­дат­сь­ких мо­ги­лах по всіх до­ро­гах на сво­їй і чу­жійзе­м­лі. Бу­ли й по­ра­нен­ня. І ва­ж­кі, і ле­г­ші. І все це те­пер – йо­го тя­ж­кі і бо­лю­чі спо­га­ди, що й до­сі при­хо­дять у сни си­во­ко­со­го ве­те­ра­на.

Бо­йо­вий шлях Гри­го­рія Фе­до­ро­ви­ча за­кін­чи­в­ся аж в Бе­р­лі­ні. Він роз­по­чав йо­го ря­до­вим со­л­да­том, а за­кін­чив ка­пі­та­ном. І пі­с­ля то­го, як вся Єв­ро­па свя­т­ку­ва­ла пе­ре­мо­гу над фа­ши­з­мом, то йо­му до­ве­лось ще три ро­ки слу­жи­ти в Ні­ме­ч­чи­ні. Зв’я­з­кі­вець, льо­т­чик – та­кі йо­го вій­сь­ко­ві про­фе­сі­ї. Там, на ні­ме­ць­кій зе­м­лі, од­ру­жи­в­ся він з мо­ло­дою ро­сі­я­н­кою По­лі­ною, ко­т­ра пі­ш­ла на фронт до­б­ро­во­ль­цем, бу­ла уча­с­ни­ком би­т­ви на Кур­сь­кій ду­зі, бу­ла зв’я­з­кі­в­цем, ма­ла там пе­р­ше по­ра­нен­ня. Ка­за­ла по­тім, що впе­р­ше там і від­чу­ла, як бо­лить се­р­це… і бо­лі­ло во­но її аж до кі­н­ця жит­тя… Але те бу­ло по­тім, а то­ді во­ни по­в’я­за­ли свої до­лі в од­не єди­не і вже ні­ко­ли бі­ль­ше не роз­лу­ча­ли­ся. В Ні­ме­ч­чи­ні на­ро­ди­лись у них двоє си­нів, а ко­ли пе­ре­ве­ли їх у Гру­зію, то вже в Ба­ту­мі на­ро­ди­лась ще й до­не­ч­ка. Ни­ні во­на пре­кра­с­ний лі­кар-­те­ра­певт, ра­дість і го­р­дість ба­ть­ка.

У п’ят­де­ся­тих по­ве­р­ну­ли­ся  всі­єю сі­м’єю у рі­д­ний Ви­ще­оль­че­да­їв. Гри­го­рій Фе­до­ро­вич пра­цю­вав спо­ча­т­ку на цу­к­ро­за­во­ді, а по­тім – се­к­ре­та­рем парт­ор­га­ні­за­ції мі­с­це­во­го кол­го­с­пу ім. 1 Тра­в­ня. А по­тім йо­го об­ра­ли го­ло­вою цьо­го кол­го­с­пу. Ді­ти ро­с­ли, а дру­жи­на По­лі­на Іва­ні­в­на тру­ди­лась в го­род­ній бри­га­ді. За­га­ль­на улю­б­ле­ни­ця всьо­го се­ла, во­на зав­жди бу­ла ві­р­ним по­мі­ч­ни­ком і по­ра­д­ни­це­ю. Цю сі­м’ю лю­би­ли і по­ва­жа­ли всі односельці.

Гри­го­рій Фе­до­ро­вич ви­яви­в­ся зді­б­ним ке­рі­в­ни­ком, кол­госп шви­д­ко по­чав під­ні­ма­тись на но­ги. Бу­ло збу­до­ва­но де­кі­ль­ка при­мі­щень го­с­по­дар­сь­ко­го при­зна­чен­ня. Го­с­по­дар­с­т­во ста­ва­ло ба­га­то­га­лу­зе­вим, але осо­б­ли­во від­зна­ча­лось вро­жа­я­ми ку­ку­ру­дзи і цу­к­ро­вих бу­ря­ків. Кол­госп вже був у чи­с­лі пе­ре­до­вих і чи­ма­ла за­слу­га в цьо­му бу­ла са­ме Гри­го­рія Фе­до­ро­ви­ча, як му­д­ро­го ке­рі­в­ни­ка.

Ро­ки да­ва­ли се­бе зна­ти, а стра­ш­ний ін­фаркт в кі­н­ці шіст­де­ся­тих ма­ло не ві­ді­брав жит­тя, та Гри­го­рій Фе­до­ро­вич ви­жив, ви­сто­яв, під­ня­в­ся на но­ги. В цьо­му йо­му до­по­міг ко­ле­к­тив ме­ди­ків ра­йон­ної лі­ка­р­ні, ко­т­рий то­ді очо­лю­вав В.І. Не­шик.

Як тіль­ки сяк-­так оду­жав, то зно­ву по­чав пра­цю­ва­ти, бо не уяв­ляв се­бе без ро­бо­ти, без лю­дей. Був ке­рі­в­ни­ком мі­ж­ко­л­го­с­п­ш­ля­х­бу­ду,  на­ча­ль­ни­ком ко­му­н­го­с­пу, за­ві­ду­ю­чим бу­ря­ко­пу­н­к­ту при мі­с­це­во­му цу­к­ро­за­во­ді. І зно­ву хво­ро­би да­ли про се­бе зна­ти, тож до­ве­лось йти на за­слу­же­ний від­по­чи­нок. Ни­ні він про­с­то пе­н­сі­о­нер, ін­ва­лід І гру­пи, пе­ре­жив кі­ль­ка хі­ру­р­гі­ч­них опе­ра­цій. Си­ли вже не ті, а лю­бить ще ви­ро­щу­ва­ти на своє­му го­ро­ді кар­то­плю, бу­ря­ки, мо­р­к­ву, ка­пу­с­ту, огі­р­ки, по­мі­до­ри. На­віть пти­цю ви­ро­щу­є. В цьо­му йо­му до­по­ма­га­ють бли­зь­кі лю­ди. Ні­ко­ли він не бу­ває са­мо­тнім, а две­рі йо­го ха­ти зав­жди від­кри­ті. До­ля по­да­ру­ва­ла йо­му хо­ро­ших і ві­р­них дру­зів, ко­т­рі зав­жди по­руч, ко­т­рі охо­че до­по­ма­га­ють йо­му, на­да­ють по­си­ль­ну ме­ди­ч­ну до­по­мо­гу і про­с­то зі­грі­ва­ють ду­шу ве­те­ра­на сво­їм до­б­рим сло­во­м.

Ве­те­ран вій­ни і пра­ці, ко­ли­ш­ній во­їн, ко­ли­ш­ній тру­ді­в­ник і ка­ва­лер кі­ль­кох ор­де­нів і ба­га­тьох ме­да­лей, пре­кра­с­ний чо­ло­вік і ба­ть­ко, про­с­то хо­ро­ша скро­м­на лю­ди­на, ко­т­ра вне­с­ла свій не­оці­нен­ний вклад в ім’я ми­ру і до­б­ро­бу­ту на зе­м­лі – та­кий він, ша­но­ва­ний всі­ма на­ми, наш Гри­го­рій Фе­до­ро­вич Хи­мич. Тож ща­с­тя Вам і здо­ро­в’я. Дя­ку­є­мо Вам за те, що Ви в нас є!

З по­ва­гою ви­ко­н­ком Вищеольчедаївської сіль­сь­кої ра­ди, Ра­да ве­те­ра­нів вій­ни і пра­ці.

• Попередня
• Наступна

КОМЕНТАРІ