«Укра­ї­на – в не­бе­з­пе­ці! Ці ма­гі­ч­ні, свя­ті сло­ва, як дзво­ни на спо­лох, пі­д­ня­ли всю Му­ро­ва­но­ку­ри­ло­ве­ч­чи­ну на во­ло­н­тер­сь­кий рух. Під ке­рі­в­ни­ц­т­вом Ко­ор­ди­на­цій­ної ра­ди всі, чия ха­та не скраю, за­хо­ди­лись зно­си­ти те­п­лі речі, лі­ки, ка­ре­ма­ти, ха­р­чі, су­ше­ні ово­чі, гро­ші – все, що потрібно на цій вій­ні з не­бу­ва­ло пі­д­с­ту­п­ним аг­ре­со­ром. Та­ку цін­ну пі­д­т­ри­м­ку за­хи­с­ни­кам рі­д­ної зе­м­лі ку­ри­ло­ве­ць­кі хло­п­ці ві­д­во­зи­ли 5 ра­зів.

На мі­с­ці бо­йо­вих дій во­ни зу­стрі­ча­лись та ро­з­мо­в­ля­ли з укра­ї­н­сь­ки­ми бій­ця­ми. А 6 лю­то­го 2015 ро­ку ра­йон­на га­зе­та «На­ше При­дні­стро­в’я» на­дру­ку­ва­ла від за­сту­п­ни­ка ко­ман­ди­ра 24-го до­б­ро­во­ль­чо­го ба­та­ль­йо­ну «Ай­дар» Оле­к­са­н­д­ра Юре­н­ка ли­ст-­по­дя­ку на­шим во­ло­н­те­рам, його но­мер мо­бі­ль­но­го те­ле­фо­ну.

Я й по­дзво­ни­ла йо­му. Він з ра­ді­с­тю ві­д­по­вів: «Се­ред на­ших ар­мій­ців ба­га­то не­мо­ло­дих (ме­ні – 55 ро­ків), а ва­ши­ми по­да­ру­н­ка­ми ми вті­ши­лись. Ме­ні ще й по­па­ла ли­с­ті­в­ка, де зо­бра­же­но па­лац з ко­ло­на­ми (ма­буть, шко­ла-­ін­те­р­нат), а на зво­ро­ті сло­ва: «Дру­же, бий га­да, а сам по­ве­р­тай­ся жи­вим. Мо­ли­мось за вас. Ці сло­ва ме­не зво­ру­ши­ли до гли­би­ни ду­ші. Я вам ро­з­ка­жу…» 

І пе­ред на­ми спа­ла­хує гі­д­не по­ди­ву жит­тя. Те­мур (це ім’я у па­с­по­р­ті че­рез «е») Юл­да­шев на­ро­ди­в­ся 11 лю­то­го 1969 р. в мі­с­ті Лу­ганськ. В йо­го су­ди­нах те­к­ла ка­в­ка­зь­ка кров, а ду­ша бу­ла укра­ї­н­сь­ка. В юно­с­ті йо­му ба­чи­лось, що спорт – та схо­ди­н­ка до здій­с­нен­ня пре­к­ра­с­них спо­ді­вань. Під час слу­ж­би в Ра­дян­сь­кій, а по­тім в Укра­ї­н­сь­кій Ар­мі­ях, він – про­фе­сій­ний спорт­смен, шта­н­гіст, май­с­тер спо­р­ту мі­ж­на­ро­д­но­го кла­су: тре­нує мо­ло­д­ших і має псе­в­до­нім Тре­нер.

За ро­з­по­ря­джен­ням на­ча­ль­ни­ка мі­лі­ції Лу­ган­сь­кої об­ла­с­ті Те­мур Юл­да­шев ство­рює ба­та­ль­йон спе­ці­а­ль­но­го при­з­на­чен­ня під на­звою «Ти­мур» (че­рез бу­к­ву «и») –  і з го­ло­вою по­ри­нув у за­хо­п­лю­ю­чу і ду­же не­бе­з­пе­ч­ну ді­я­ль­ність: то­ді Пу­тін ві­д­чи­нив скри­ню Па­н­до­ри – і всі бі­ди по­ви­ла­зи­ли в Укра­ї­ні.

Бе­ру­ч­кий, не­по­си­дю­щий, Те­мур зне­ш­ко­джує Ан­ти­май­дан в Лу­ган­сь­ку, за­мість яко­го ство­рює Єв­ро­май­дан, а зго­дом очо­лює Са­мо­о­бо­ро­ну. Він ба­чить не­об­хід­ність у вій­сь­ко­вій си­лі Укра­ї­ни – до­кла­дає не­люд­сь­ких зу­силь для ство­рен­ня до­б­ро­во­ль­чо­го ба­та­ль­йо­ну, в який зі­б­рав ви­тривалих, хо­ро­б­рих, до­с­ві­д­че­них. І йо­му, ене­р­гій­но­му, іні­ці­а­ти­в­но­му, це вда­ло­ся. Сла­ва іш­ла по­пе­ре­ду нього.

За­хо­п­лю­ю­чий ви­па­док був з ним... 28 кві­т­ня 2014 ро­ку Юл­да­шев з 30-ма до­б­ро­во­ль­ця­ми спе­ці­а­ль­ним ав­то­бу­сом їхав до уч­бо­во­т­ре­ну­ва­ль­но­го центру Лу­ган­сь­ко­го УМВС че­рез м. Ща­с­тя. Тут йо­го пе­ре­пи­ни­ли мі­с­це­ві жи­те­лі, з-за пле­чей яких ви­ско­чи­ли се­па­ра­ти­с­ти – бра­ли всіх па­са­жи­рів у по­лон. До­б­ро­во­ль­ці сто­я­ли ні жи­ві, ні ме­р­т­ві. За спи­ною аж мо­ро­зом си­п­ну­ло. У сві­до­мо­с­ті ко­ман­ди­ра рі­зо­ну­ло: на мо­їй ві­д­по­ві­да­ль­но­с­ті – 30 чо­ло­вік!

Він пі­д­ні­має ру­ки вгору і до озбро­є­них во­ро­гів з ра­ді­с­тю, на­че зро­бив ве­ли­ке ві­д­к­рит­тя, пе­ре­ко­н­ли­во кри­к­нув: «Я  – Те­мур! Бе­ріть ме­не, а мо­їх хло­п­ців ві­д­пу­с­тіть!» – як ко­зак-ха­ра­к­те­р­ник він та­ки за­мо­ро­чив їм го­ло­ву – во­ни й ві­д­пу­с­ти­ли йо­го бій­ців, а йо­го са­мо­го за­бра­ли і ув’я­з­ни­ли в бу­ди­н­ку Лу­ган­сь­кої СБУ. Аре­ш­то­ва­но­го Те­му­ра не смі­ли ка­ту­ва­ти: по­ва­жа­ли йо­го хо­ро­б­рість і гі­д­ність.  На 35-ий день він утік з по­ло­ну.  До­бра­в­ся до Ки­є­ва, по­тім до Лу­ць­ка – тут зби­рав до­б­ро­во­ль­ців на ро­сій­сь­ко-­ук­ра­їн­сь­ку вій­ну. І лю­ди йшли за Те­му­ром: ві­ри­ли йо­му.

А йо­го 24-й ба­та­ль­йон мав со­бі Те­му­ра за при­к­лад, пе­рей­няв від ньо­го ес­та­фе­ту на па­т­рі­о­тизм і хо­ро­б­рість. У че­р­в­ні цей вій­сь­ко­вий під­роз­діл во­ю­вав на Лу­га­н­щи­ні на бе­ре­гах рі­ки Ай­да­р.

На по­ча­т­ку сер­п­ня за­го­ну де­са­н­т­ни­ків, де був і Те­мур Юл­да­шев, на­ка­за­ли за­хо­пи­ти Са­вур-­Мо­ги­лу. Пі­с­ля три­ва­лих бо­їв на горі ку­р­га­ну Те­мур ук­рі­пив укра­ї­н­сь­кий пра­пор. Гля­нув, як ма­йо­рить – і вті­ши­в­ся. Ду­мав, що вже пе­ре­мо­га. Та ро­сі­я­ни тіль­ки по­си­ли­ли ар­т­обстріли, та­н­ки стрі­ля­ли пря­мим на­ве­ден­ням. Бій­ці го­в­ори­ли ко­ман­ди­ру Го­р­дій­чу­ку про не­до­ці­ль­ність утри­му­ва­ти ви­со­ту, а він не ві­д­с­ту­пав: не бу­ло на­ка­зу. Юл­да­шев пі­д­т­ри­му­вав ко­ман­ди­ра і пі­д­ба­дьо­ру­вав бій­ців, і стрі­ляв по во­ро­гах. Він ще ві­рив  у свою зір­ку… Го­с­т­рий, пе­ку­чий біль про­ни­зав шию. То бу­ла ку­ля снай­пе­ра. Він упав. У сві­до­мо­с­ті бли­с­ну­ло: не­в­же це кі­нець? Гір­ко­та пе­ча­лі охо­пи­ла ду­шу.

Якусь мить він по­ба­чив се­бе на­че збо­ку. Ось він, ма­лий, бі­жить до ма­ми, ра­діє. Ось пі­д­няв шта­н­гу – за­хо­п­ле­ні опле­с­ки – тіль­ки йо­му… Че­ка­нить крок зда­ва­ти ра­порт… Йо­му з на­ре­че­ною кри­чать «Гір­ко!». Ще бо­лю­чі­ше ви­дін­ня: дру­жи­на і че­т­ве­ро ді­тей не зво­дять  з ньо­го за­пла­ка­них очей… як во­ни бу­дуть без ме­не. Ще по­чув ро­сій­сь­ку лай­ку. Рі­з­кий удар по па­ль­цях – від бо­лю рва­в­ся крик, та за­хли­ну­в­ся в го­р­лі. Він по­ри­нув у те­м­но­ту ти­ші. Жит­тя пе­ре­хо­ди­ло в без­сме­р­тя.

Р.S. Ма­йор Оле­к­сандр Юре­н­ко з Пол­та­в­щи­ни, до­б­ро­во­лець з ба­та­ль­йо­ну «Ай­дар» ро­з­по­ві­дає лю­дям про ге­ро­їзм Те­му­ра Юл­да­ше­ва. Пі­с­ля ро­та­ції 1 бе­ре­з­ня 2015 ро­ку він зно­ву поїхав на Схі­д­ну вій­ну: кров по­б­ра­ти­мів кли­че йо­го.   

(Марія МЕЛЬНИК, член НСЖУ)

Допомога Українській Армії

Солдатський лист-подяка Мурованокурилівчанам!

#Олександр Юренко, 03.01.2015

У серпні-вересні минулого року мені довелося виконувати обов"язки заступника командира із тилового забезпечення окремого 24-го добровольчого батальйону спеціального призначення Збройних Сил України "Айдар". 23 серпня у розташування батальйону прибув великий (понад 10т) вантаж допомоги нам. У ньому було багато необхідних для бійців речей: від води "Регіна" до великого армійського намету (який ми за кілька днів відправили на передову під Металіст). Які чудові були там продукти: від картоплі до меду! Серед іншого - таке необхідне армійське взуття, каремати, предмети туалету... Все це доправив на власному автомобілі КамАЗ підприємець із Мурованих Курилівців Олександр Мельник, мужній чоловік, самовідданий патріот України.

Низький Вам уклін, дорогі мурованокурилівчани, за таку велику, вартісну, а для нас просто - безцінну поміч, взяту, відірвану, від ваших, більш, ніж скромних, трудових статків! Бо тоді наша держава, крім зброї і боєприпасів, нічим наш "Айдар" не забезпечувала. 

Велика і щира вдячність "айдарівців" вам за моральну і психологічну підтримку, яка стоїть за кожним кілограмом доставленого нам внтажу, за кожним кілометром шляху на Донбас, який здолав Олександр і два юні волонтери із Вінниці - Сашко і Денис. Ця підтримка, як сила перетікала до нас із дитячих малюнків, листів та листівок, наповнених щирістю, любов"ю, навіть ніжністю. І водночас - волелюбністю, твердістю і силою духу. Із усього цього і виростає не казенний, кар"єрний, для вигоди, а народний - глибокий, щирий, безкорисливий, дієвий, істинний патріотизм. А вже за тиждень - 31 серпня - 1 вересня 2014р. був доправлений новий вантаж допомоги із Мурованих Курилівців у 9-й, Вінницький батальйон територіальної оборони під Маріуполь. Це у той час, коли там відбувався масований наступ російських військ і їхніх приспішників... А також - у прифронтову, районну лікарню Волновахи, де тоді лікувалися десятки наших поранених бійців...

Особлива подяка моєму мужньому тезкові Олександру, який своїми твердою громадянською позицією, ініціативним, рішучим і умілим чином показав усім нам зразки такого самовідданого патріотизму. Наша важка історія у ХХ та вже і у ХХЇ столітті підтвердила афористичний вислів видатного діяча українства Євгена Чикаленка, що справжній патріот - той, хто любить Україну до глибини власної кишені. Такий тип патріотів завжди був у нас дуже рідкісним, і через це завжди страждала українська справа. На щастя, він тепер народжується знову як відповідь на виклик бути чи не бути Україні вільною і чи бути їй взагалі. Це наші громадські активісти, волонтери, жертводавці. Громадянську відвагу, самовідданість, жертовність цих людей вже помітив і високо цінує наш народ. Поза сумнівом, вони також будуть оцінені історією. Немало інших таких земляків зі славного Подільського краю своїм власним прикладом якраз підтверджують і уособлюють це. Такі люди поряд із мужніми бійцями та командирами також є нашими героями. 

...При собі я зберігаю листівку. на якій одна із архітектурних пам"яток Вінничини. А на звороті жіночою, мабуть, рукою виведені рядки: "Друже, бий гада, ворога України, а сам повертайся ЖИВИМ! Молимося за Вас! Слава Україні!" Цей аркушик паперу безмірно дорогий мені. Сподіваючися повернутися до діючої армії на Добас, обов"язково візьму його знову із собою. Як оберіг і як найищий наказ. Вірю, що разом із такими людьми ми переможемо імперського путінського супостата і його яничарів, виплоджених на українській землі. Неодмінно! Майор Олександр Юренко, доброволець батальйону "Айдар", смт Диканька Полтавської обл., тел. 098-437-33-78.

• Попередня
• Наступна

КОМЕНТАРІ