Ви знаєте, мені здається, що у нас все стало з ніг на голову. Як приїдеш за 35 км у райцентр Муровані Курилівці, у райвідділ соціального захисту, то набігаєшся по кабінетах так, що ноги відвалюються. Адже більшість службовців, котрі там сидять, до твоїх проблем байдужі. Посилають один до одного або відговорюються, що вони дуже зайняті або у них неприйомний день».Такі «високі начальники» з прийомними днями, що аж страшно!
А зараз із транспортом до району не просто, та й вік уже не той, щоб до них їздити по декілька разів. У порівнянні з нами, старшим поколінням, вони, по-моєму, живуть в іншому вимірі, в «другій Україні». Слова не дають сказати, абсолютно не мають поваги до людей похилого віку, ганяють нас, як зайців!
Образа бере – вони ж на роботі, і повинні виконувати свої обов’язки, їх же виховували і навчали, як з людьми треба поводитись. А в них якась злість до ближніх! Раніше такого не було. Жили важко у 40-50-60-ті роки, і голодно було, і холодно, але люди були дружнішими і стосунки набагато кращі. Нам, «дітям війни», платять по 47 грн. на місяць, але я думаю, що в соцзабезі інструкція така. Їм би ще інструкцію написали, що до людей треба ставитись по-людськи
Михайло ВЕРЖУК,
с. Лучинчик Мурованокуриловецького району
17-05-23
17-03-22