Правова чиновницька вакханалія та порушення Конституції України в Мурованокуриловецькому районі, що на Вінниччині, змушували небайдужих його жителів не раз звертатися з листами до вищого керівництва нашої держави
Проте обласні й районні чиновники, які розглядали наші листи, не бажали помічати, як під вивіскою соціально-економічних перетворень та утвердження суспільного ладу з ринковою економікою знищується наш район, а тому конкретної та обгрунтованої відповіді, крім відписок, ми так і не отримали.
Наслідком цих відписок є те, що за останні три роки смертність у районі перевищила народжуваність у 2,5 разу, а через безкарне знищення підприємств і товариств у районному бюджеті є лише 14% власних коштів (все інше - дотації). Кількість працівників, зайнятих у всіх галузях економіки району, 1996 року становила 15 800 осіб, а нині немає й 5 000 тисяч осіб. Більшу половину працездатного населення, особливо молодь, позбавлено свого конституційного права на працю та достатній життєвий рівень життя. Змін на краще після мітингової ейфорії Помаранчевої революції в нашому районі так і немає. Хоча жителі району, які голосували за Віктора Ющенка, очікували, що з його приходом до влади буде покладено край свавіллю чиновників. Люди сподівалися, що розпочнеться очищення від «реформаторів», яких у народі справедливо називають бандитами. Віктор Ющенко під час Помаранчевої революції на Майдані обіцяв: «Бандити сидітимуть в тюрмах!»
Та, схоже, це гасло Майдану не для нашого району, хоча тут практично все знищується. І цьому є причини: Адже безкарність злочинів породжує нові злочини. Більшість керівників району -це старі карти колишньої комунономенклатурної колоди. Тобто багато з тих, хто раніше сидів у райкомі КПУ, райвиконкомі, так і нині там сидять, тільки змінили вивіски, стали вже «реформаторами». Тому нинішнє злодійство в районі незрідка виправдовують паперовими рішеннями, нібито затвердженими на загальних зборах співвласників майна. Словом, ті хто вчора від імені народу будував йому «світле майбутнє», тепер від імені цього ж народу через штучно створені банкрутства знищують усе, що рабською працею побудував цей народ.
Відтак усі ваші нинішні негаразди - це упущення за період Української Незалежності номенклатурної люстрації. Тому комуністична радянська сіоно-більшовицька чума початку XX століття в Україні не в минулому, а в нинішньому часі. На жаль, за роки Незалежності України політичні «партії влади» виконували функції лакеїв номенклатурних чиновників, не мали виразно окресленого ідейного, українського обличчя. Понад те, їх будують і будуватимуть не знизу, а згори - через залучення колишніх комуністичних і сіоністсько-більшовицьких олігархічних номенклатурників. Їхні лідери - це часто особистості неукраїнської національності, за якими стоять олігархічні клани, які і є дахом (через протягнуті ними за хабарі недолугі антиукраїнські закони) для місцевих злодіїв. Мабуть, це й мав на увазі голова районної державної адміністрації Володимир Ревуцький у своїй відписці (від 19. 08.2005 № Ко-219(п)): «На жаль, політика знищення, «прихватизації» та інші ганебні явища були не тільки на території району, а й загалом в Україні, політику в країні творили колишні президент і депутатський корпус, який ми разом з вами обирали».
Слава Богу, що пан Ревуцький хоч визнав, що в районі відбулася «прихватизація» та інші «ганебні явища». Проте, як чиновники Вінницької облдержадміністрації у своїх відписках 08.01.04. №13-8-6070-2, 25. 02. 04. №13-8-0555-2,13-8-0972-2,02. 08.05.№13-Ко-4529-2, так і Василь Черній -- начальник головного управління сільського господарства і продовольства Вінницької обласної державної адміністрації-15.10. 04. №-61 / 303-В, а також чиновники Мурованокуриловецької райдержадміністрації Вінницької області та інші державні структури у своїх відписках цього не визнають. Жителі району мали надію на нового голову райдержадміністрації, але нині складається враження, що в нас батько передав владу синові, а той бідняк ніяк не второпає, що з нею робити. Так, щоб працювати директором школи, потрібно було мати один рівень знань, а щоб стати керівником району й боротися з владною злодійською системою, - інший. Словом, керівник району тут має розуміти економічні й соціальні проблеми і знати, як їх вирішувати, а головне - прагнути змін на краще й не боятися місцевої бандократії.
У статті «З а ДОЗВІЛ ВИКРАСТИ МІЛЬЙОН ПОТРІБНО ЗАПЛАТИТИ ДЕРЖАВІ 255 ГРИВЕНЬ, або Хто стоїть за системним відмиванням великих бюджетних грошей?» газети «33-й канал» від 7 грудня 2005 року читаємо:
«Події розгорталися у липні 2005 року. Діти непрацюючого жителя с. Немерче (багатодітна сім’я) ловили раків. Усього зловили 17 раків й одного карася. Застукала їх рибінспекція. Притягнула до відповідальності. Рішення суду таке: «Враховуючи характер правопорушення, особу винного, який щиро розкаявся у вчиненому, притягнути до відповідальності, піддавши адміністративному стягненню у вигляді штрафу в сумі 340 гривень. Речовий доказ - сітку - конфіскувати. Постанова оскарженню не підлягає. Як-то кажуть, без коментарів. За дозвіл вкрасти мільйон у Мурованокуриловецькому районі - треба заплатити 255 гривень, за 17 раків - 340 гривень. Нинішній голова райдержадміністрації Володимир Ревуцький так прокоментував ситуацію: «Я вважаю, що вироки у нашій країні мають виносити не іменем України, а іменем відповідного судді. Бо це ображає гідність людей у цій державі. Те, що ми сьогодні бачили, є підтвердженням сказаному».
Після цього маразму виникає запитання: чи не повторимо ми історичну трагедію, коли після злочинної реквізиційної сільськогосподарської політики знищували під час голодомору українців лише за те, що ті підняли із зібраного та вже замерзлого колгоспного поля колосок?
Згідно із Законом України про місцеві державні адміністрації (ст.2 п. 1,п. 2.), місцеві державні адміністрації мають забезпечувати виконання Конституції, законів України, актів Президента України, Кабінету Міністрів України, інших органів виконавчої влади вищого рівня, а також законність і правопорядок та дотримання прав і свобод громадянина.
Тому жителі району сподівалися, що місцева влада після Помаранчевої революції буде виконувати свої обов’язки та діяти за Конституцією України, а словоблудство, брехня, злодійство і кругова порука чиновників відійде в минуле. Однак, на жаль, у нас багато цих ганебних явищ. Районна влада забула, що добробут і захист власних громадян - нині головна суспільна цінність правової держави. Нині ми маємо правову вакханалію в освіті, приватизації, порушення прав людини і Конституції України.
Коли ж у нашому районі буде покінчено із політичним фарисейством і ми житимемо за Конституцією та законами України, а не за злодійськими законами «реформаторів»?
Прикладом цього є порушення Закону України «Про загальну середню освіту» (№651-XIV), зокрема ст. 24 пункту 2, де чітко написано: посаду керівника загальноосвітнього навчального закладу може обіймати особа, яка має педагогічний стаж роботи не менше трьох років. Натомість призначають директором Мурованокуриловецької школи-інтернату санаторного типу колишнього начальника виборчого штабу Віктора Януковича Олександра Стозуба, який мав на той час лише п’ятимісячний педагогічний стаж роботи. Щоб звільнити колишнього директора школи-інтернату В.Мельника, районні керівники-«реформатори» І.Кагляк і В.Загороднюк, а також контролюючі органи здійснювали тривалі перевірки. На неодноразові звернення працівників школи-інтернату на захист колишнього директора В.Мельника з різних інстанцій вони отримували з різних інстанцій цинічні відписки. Хоч Генпрокуратура України дії місцевих слідчо-прокурорських працівників визнала неправомірними і їх притягнули до дисциплінарної відповідальності, все ж В.Мельника, інваліда третьої групи, активного прихильника В. Ющенка, через шантаж і моральний тиск примусили написати заяву на звільнення.
За словами колишнього директора, причиною цього конфлікту є те, що В.Загороднюк (нинішній голова районної ради), будучи директором школи-інтернату, для покращення житлово-побутових і лікувальних умов хворих та обездолених дітей за бюджетні кошти придбав у 1992-1993 рр. автотранспорт у кількості 6 одиниць. Після того як В.Загороднюка було обрано заступником голови районної ради, він продовжував втручатися в справи автотранспорту школи-інтернату. Проте завдяки принциповості тодішнього керівника завоблно А.Гуцола ситуацію на деякий час було врегульовано. За словами Мельника, В.Загороднюк запропонував йому «розділити» автогрупу, але В.Мельник відмовився. Після чого рішенням місцевої влади автогрупу було знято з балансу школи-інтернату. Дивним чином зникла книга наказів за вказаний вище період. Однак залишилися копії трудових книжок колишніх працівників, номера автомобілів та ін.
Прикладом порушення ст.41 Конституції України - позбавлення приватної власності більшості селян - є ТОВ «Мрія» с. Кривохижинці. Адже, згідно з договором оренди майнового паю, орендар Володимир Панчук мав би щороку сплачувати орендодавцю орендну плату, а він цього не робив. Орендар, за договором, відповідає і покриває всі витрати, пов’язані з експлуатацією орендованого майна, відповідає за утримання його в належному стані, оберігає орендоване майно. Проте під «кришуванням» обласних і районних чиновників товариство «Мрія» нині впевнено й безкарно прямує до банкрутства. Таке враження, що тільки через хабарі перевіряльники ТОВ «Мрія» не хотіли робити справжнього експертного оцінювання майна. Тому просимо через відповідні органи здійснити справжню експертну оцінку майна в ТОВ «Мрія» с. Кривохижинці.
29 квітня 2002 року структура пайового фонду в цьому господарстві становила 1 млн 582 грн.
Будівлі - 808 000 грн
машини і обладнання - 498 000грн
оборотні засоби - 221 000грн
розрахунки - 55 000 грн
Нинішні керівники-реформатори управління сільського господарства Мурованокуриловецького району - не кухарки, а професіонали. Наслідком професіоналізму колишніх інструкторів райкому КПУ, а нинішніх працівників управління сільського господарства стало повне знищення аграрного сектора економіки району.
Жодна держава світу не вшановувала б диктатора, який поневолив цю державу. У нас же під самим носом державних мужів (райдержадміністрації, райради, селищної ради) стоїть пам’ятник - облуплений історією вождь світового пролетаріату. Вшановуємо ката, тоді як хрест, встановлений на честь жертв репресій і голодоморів, на очах керівників району заростає бур’янами. Від вулиці Леніна в різні напрямки розходяться вулиці, названі іменами ворогів України та її Незалежності (Дзержинського, Дімітрова, Маркса, Калініна, Кірова, 40-річчя Жовтня, Котовського, Крупської, Піонерська, Р.Люксембург, Фрунзе, Чапаева, Щорса, Енгельса, Радянська та ін.).
Нині ми говоримо про європейський вибір. Проте Німеччина визнала і засудила націонал-соціалізм у роки Другої світової війни. Тим громадянам України, які примусово працювали в Німеччині, було виплачено грошову компенсацію. Звичайно, суть компенсації не в грошах, а в моральності, культурі влади та громадян Німеччини. Що ж отримали громадяни України, які все життя працювали на підприємствах та в колгоспах? Як слухати нахабну маячню про повагу влади до громадян, яка й не згадує, що жителі 32-квартирного будинку на вулиці Комарова, 49 (як у блокованому фашистами Ленінграді) десять років живуть без води, тепла, газу?!
На жаль, цю безвідповідальність підтримує влада вищого рівня. Позаяк про депутатську недоторканність різного рівня та корпоративність вони вже подбали. Свідченням цього: розгляд на сесії Мурованокуриловецької райради подання прокуратури про притягнення до кримінальної відповідальності двох депутатів. Про це свідчить газета «33 канал» від 7 грудня 2005 року»: «За зняття депутатської недоторканності за обох депутатів не проголосував жоден із 45 присутніх районних обранців. Один утримався. Це нинішній голова Володимир Ревуцький. Ось вам, шановні жителі району, обрана вами влада...»
І досі триває відповідна політика щодо створення нової політичної «партії влади», а все решта -- вдало покладений грим. Адже нам, простим українцям, від зміни олігархічних кланів Медведчука, Суркіса на інших краще жити не стало. Мабуть, всі українці мають зробити з цього відповідні висновки.
Нинішня багатопартійність та демократизація - це лише ширма, за якою ховаються «патріоти», яких турбує не так доля української нації, як влада. То чи ж мають вони моральне право впроваджувати в життя політичну реформу?
Згадаймо: коли 22 січня 1918 року Центральна Рада проголосила 4-й Універсал про Незалежність України, за нього проголосували лише українці. Російські меншовики та «Бунд» голосували проти, а російські есери та решта єврейських партій утрималися. Тоді євреям віддали 30% місць у Раді (50 місць - у Центральній Раді, 5 місць - у Малій Раді). Вони голосували у Центральній Раді проти проголошення державності України.
Нині єврейській меншині, що становить 0,2% населення України, віддали 45% місць у Верховній Раді України, а українській титульній нації, яка за підсумками Всеукраїнського перепису населення 2001 року становила 77,8%, -- лише 25%. Понад те, читаючи статтю «А козачок то засланий (газета «Україна молода» від 31 січня) про те, як український народ делегує до Верховної Ради України громадян Ізраїлю, починаєш розуміти, чому ми до цього часу так і не здобули ні української національної, ні духовної незалежності. Коли нині не діє Закон України «Про громадянство», то про яку законність на місцевому рівні можна говорити?!
Тому чи не справедливіше в нинішній ситуації обирати депутатів до Верховної Ради не за партійними списками, а за чисельністю національних меншин в Україні?! Наразі національну належність мав би засвідчувати паспорт громадянина України. Адже відомо вам, скільки українців нині в Російській Думі, Польському Сеймі та Ізраїльському Кнесеті. Та чи можуть вони там порушити питання надання статусу другої державної поряд з їхніми національними мовами УКРАЇНСЬКІЙ МОВІ?
Звісно, нині просити здійснення комплексної перевірки щодо знищення Мурованокуриловецького району - марна справа. Адже ми вже пересвідчилися з попередніх відписок, що в нас за влада. Тому залишається вірити, що ніколи не буде рабом той народ, якому муляють кайдани. Помаранчева революція підтвердила, що немає великих царів - Є ВЕЛИКИЙ НАРОД!
Володимир Вовк
смт Муровані Курилівці
17-05-23
17-03-22