В пам’ять голодомору 1932-1933 років

Автор: Сергій Категорія: Козак Анатолій Створено: П'ятниця, 02 грудня 2016, 17:50

В пам’ять про тих, хто помер під час голодомору 1932-1933 р., хто загинув під час майдану і російської агресії 2013-2016 років. Причини вбивств однакові і вбивці схожі, і жертви ті самі.

Ешелони повзуть на Південь
В опустіле вкраїнське село.
Подих смерті там, дух катівень,
Зникло все, що колись було.

Взяли все у дорогу з собою
Заселяти нещасний той край,
Землю потом политу й сльозою
І кістьми шлях устелений в рай.

Ще недавно тут пісня лунала,
Сміх дитячий був чути навкруг,
Та прийшла більшовицька навала
І нещадно пішло все під зруб.

Добре знали бездушні тирани,
Щоб народ на віки підкорити,
У колисці дитя ще маленьким
Їм потрібно безжально убити.

Закрутилися жорна для смерти,
Все гребли під останній укіс.
Не звертали уваги на жертви.
Вже не було плачу, бракло сліз.

Вимітали усе із комори,
Забирали останнє зерно.
Поміщицькі колишні побори
Так не нищили спрагле село.

Як панічно боялися вільних.
Дух козацький не рабства ярмо.
У московських хоромах постільних
Мабуть снився їм батько Махно.

Села схожі на братські могили,
Дух життя невмолимо згасав.
На підводи померлих ложили.
Ну, а Захід, цинічно мовчав.

Чом мовчали поважні панове?
Чи не бачили кривди і зла,
Чи боялись тирана рябого?
Очі страх застелив як імла.

Та згадаємо вас ми пізніше,
Через пару нових поколінь,
Чи байдужість свідомість залишить
Від нових нелюдських потрясінь?

З плином часу чужі ешелони
Розселились по мертвій землі.
Ненаситні страшні ляльководи
Вже місили заміси людські.

Лайку чути чужинську похабну,
П’яні оргії гучно ревуть
І нав’язують мову нахабно
Ці російські брати, наче спрут.

Як не рвали народ, не душили,
Зерна спротиву виросли знов,
А заміс, що іуди місили
Благодать на Донбасі знайшов.

Та історія мчиться невпинно.
Згинув шум більшовицьких фанфар.
Комуніст і бандит- все єдино,
В нас злочинець у них новий цар.

Кров залишив по собі і скверну,
Сотню вбитих батьків і синів.
Над Майданом у вічність безмежну
Кача плинула, смуток і гнів.

На просторах від гір і до моря
Розривалося стільки сердець.
Україна здригнулась від горя.
Та все рівно це був не кінець.

Знов та сама зі Сходу зараза,
Нові смерті і нова журба.
Ця одвічна смертельна проказа
Хоче знищити нас як іржа.

Знову пальчиком Захід киває,
Та прогнила Європа стара,
А історія знай промовляє-
Схаменіться бо буде біда.

Піднялися по всій Україні
Її доньки й найкращі сини,
Її совість, незламні і вільні,
Хто не хоче ярма і тюрми.

Там, на Сході, де сонце сіяє
По велінню тиранів й царів,
Сталінізму злий дух процвітає,
Руський мір людям розум роз’їв.

В наші землі прийшли яничари
Волю нашу зламати навік,
Як останні, продажні сучари
Смерть посіяли, море калік.

І не було братерства й не буде,
Знов з’явилися рани нові.
Кров і підступ народ не забуде,
Не пробачить потоки брехні.

Всю по зернах зберемо країну
Та очистимо землю від зла.
Віковічну порвем павутину,
Що держава загарбник плела.

Додати коментар


Захисний код
Оновити