Но­ве­лою Сі­мей­но­го ко­де­к­су Укра­ї­ни, який на­брав чин­но­с­ті 1 че­р­в­ня 2004 ро­ку, є та­кий пра­во­чин, як до­го­вір між ба­ть­ка­ми про спла­ту алі­ме­н­тів на ди­ти­ну (ст. 189 СКУ). Укла­ден­ня цьо­го пра­во­чи­ну є пра­вом, а не обо­в’я­з­ком ба­ть­ків. Від­по­ві­д­но до ст. 189 СКУ цей до­го­вір укла­да­єть­ся в пись­мо­вій фо­р­мі і по­ви­нен бу­ти но­та­рі­а­ль­но по­сві­д­че­ний.

За­га­ль­на пло­ща на­шо­го ра­йо­ну скла­дає 88647 га, в то­му чи­с­лі сіль­сь­ко­го­с­по­дар­сь­кі угід­дя - 65900 га (74,3 % від за­га­ль­ної пло­щі), із них ріл­лі - 55259 га (83,9 % від пло­щі сіль­сь­ко­го­с­по­дар­сь­ких угідь), ба­га­то­рі­ч­ні на­са­джен­ня - 2132 га (3,2 %), сі­но­жа­ті - 1091 га (1,7 %), па­со­ви­ща - 7415 га (11,8%). Лі­си та ін­ші лі­со­вк­ри­ті пло­щі скла­да­ють - 15147 га (17,1 % від за­га­ль­ної пло­щі).

Гру­н­ти, на яких се­ля­ни ра­йо­ну ви­ро­щу­ють сіль­сь­ко­го­с­по­дар­сь­ку про­ду­к­цію, пред­ста­в­ле­ні в ос­но­в­но­му ти­пом сі­рих лі­со­вих із їх опідзо­ле­ни­ми сві­т­ло­-сі­ри­ми, сі­ри­ми і те­м­но­-сі­ри­ми. Сві­т­ло - сі­рі і сі­рі опідзо­ле­ні гру­н­ти за­йма­ють пло­щу 36,8 тис. га, або 80 % від за­га­ль­ної пло­щі ріл­лі.

Га­р­не се­ло Жван! Між сма­ра­г­до­ви­ми ле­ва­да­ми, буй­ним цві­тін­ням го­ро­дів зви­ва­єть­ся дзві­н­ка од­но­імен­на  рі­ч­ка, до­бі­гає пра­да­в­ньо­го Дні­с­т­ра. Лю­бив рі­д­не се­ло Ми­ко­ла Ма­т­ві­йо­вич Тка­чик – тут на­ро­ди­в­ся в 1898 ро­ці. Зма­ле­ч­ку з ба­ть­ком орав, за­сі­вав по­ле. У бу­ре­м­но­му 1917-му за­бра­ли йо­го в цар­сь­ку ар­мію, а там со­л­да­ти ки­да­ли збро­ю. Що до чо­го – не ро­зі­бра­тись юно­му. По­спі­шив до­до­му. На­ве­с­ні 1920-го че­рез По­діл­ля про­хо­ди­ло вій­сь­ко Си­мо­на Пет­лю­ри – мо­бі­лі­зу­ва­ли і мо­ло­дого Тка­чи­ка, по­ста­ви­ли бу­н­чу­ж­ним. Дій­шов з ни­ми до ко­р­до­ну з Поль­щею і ве­р­ну­в­ся до­до­му. Ща­с­тя за­по­ло­ни­ло: він жи­вий, і вій­на скі­н­чи­лась – чо­го ще тре­ба? Од­ру­жи­в­ся і взя­в­ся го­с­по­да­рю­ва­ти: по­са­див сад, ви­но­г­ра­д­ник. По­ле зе­ле­ні­ло – ра­дів, як ди­ти­на, жни­ва по­чи­нав з мо­ли­т­вою та рі­з­д­вя­ною ко­ля­до­ю. Пра­цю­вав, як свя­щен­но­ді­яв.

В ці дні ви­по­в­ню­єть­ся сла­в­них і му­д­рих 90 на­шо­му до­ро­го­му і ша­но­в­но­му од­но­се­ль­ча­ни­ну, уро­дже­н­цю Ви­щеоль­че­да­є­ва – Гри­го­рію Фе­до­ро­ви­чу Хи­ми­чу. Ним прой­де­но ве­ли­кий і сла­в­ний шлях – бо­йо­вий і тру­до­вий. Йо­му є що зга­да­ти, а нам – зна­ти і па­м’я­та­ти, за­хо­п­лю­ва­тись ним як во­ї­ном, як тру­ді­в­ни­ком, зре­ш­тою, про­с­то як хо­ро­шою лю­ди­но­ю.