Га­лай­кі­в­ці – се­ло, яке сла­вить­ся сво­ї­ми кра­є­ви­да­ми і ма­льо­в­ни­чи­ми ку­то­ч­ка­ми. Та йо­го най­бі­ль­ше ба­гат­с­т­во – при­ві­т­ні і пра­це­лю­б­ні лю­ди. Тут май­же ко­ж­на са­ди­ба при­ваб­лює зір роз­ма­ї­т­тям кві­тів та іде­а­ль­ним по­ряд­ком. При­кра­шає се­ло і бу­ди­нок, де ме­ш­кає по­друж­жя Дми­т­ра Гри­го­ро­ви­ча і Оль­ги Пе­т­рі­в­ни Га­єв­сь­ких. Од­но­го ве­ре­с­не­во­го дня ми ра­зом з сіль­сь­ким го­ло­вою Сві­т­ла­ною Ан­то­ні­в­ною Іль­ні­ць­кою за­ві­та­ли до них. Нас при­ві­т­но зу­стрі­ла го­с­по­ди­ня, при­го­с­ти­ла ви­но­г­ра­дом.  На­пе­ре­до­дні Оль­га Пе­т­рі­в­на від­зна­чи­ла свій шіст­де­ся­ти­лі­т­ній юві­лей, з яким її ві­та­ли ді­ти, ону­ки та вся ве­ли­ка ро­ди­на. Зга­ду­ва­ла юві­ля­р­ка про­жи­ті ро­ки, бі­ль­шість з яких при­свя­ти­ла пра­ці у кол­го­с­пі. Ро­дом во­на з Ви­но­г­ра­д­но­го. Тут на­вча­ла­ся у мі­с­це­вій шко­лі, де за­кін­чи­ла ві­сім кла­сів. У п’ят­на­д­цять ро­ків по­ча­ла пра­цю­ва­ти те­ля­т­ни­цею на фе­р­мі. Зго­дом ста­ла до­я­р­ко­ю. У 1969 ро­ці ви­йш­ла за­між за Дми­т­ра Гри­го­ро­ви­ча, який пра­цю­вав во­ді­єм в гео­ло­гі­ч­ній слу­ж­бі. Ра­зом бу­ду­ва­ли ха­ту, в якій ме­ш­ка­ють сьо­го­дні. Ви­хо­ва­ли двох до­чок –  Ан­то­ні­ну та Ру­с­ла­ну. Ни­ні ра­ді­ють трьом ону­кам.

– До­я­р­кою я про­пра­цю­ва­ла до 1999 ро­ку, – роз­по­ві­дає Оль­га Пе­т­рі­в­на. – Ко­ле­к­тив на фе­р­мі був дру­ж­ний і згу­р­то­ва­ний. Ра­зом ми до­би­ва­ли­ся не­по­га­них ре­зуль­та­тів. Май­же що­ро­ку я на­до­ю­ва­ла на ко­ж­ну ко­ро­ву по 2800-2900 кі­ло­гра­мів мо­ло­ка. За це отри­му­ва­ла пре­мії та від­зна­ки від ке­рі­в­ни­ц­т­ва.

Пе­ре­бу­ва­ю­чи на за­слу­же­но­му від­по­чи­н­ку, Оль­га Пе­т­рі­в­на та Дми­т­ро Гри­го­ро­вич до­гля­да­ють чи­ма­ле під­со­б­не го­с­по­дар­с­т­во. Дві ко­ро­ви, сви­ні, пти­ця та го­род ви­ма­га­ють   не­ле­г­кої що­ден­ної пра­ці. А у хви­ли­ни від­по­чи­н­ку од­не з улю­б­ле­них за­нять го­с­по­ди­ні – ви­ро­щу­ван­ня кві­тів. Чо­р­но­бри­в­ці, тро­я­н­ди, са­ль­вії та ін­ші кві­ти на клу­м­бах ба­р­ви­с­тим ві­н­ком при­кра­ша­ють  са­ди­бу, ми­лу­ють зір, до­да­ю­чи га­р­но­го на­строю і го­с­по­да­рям, і пе­ре­хо­жим.  До­в­ги­ми осін­ні­ми ве­чо­ра­ми, ко­ли вже є бі­ль­ше ві­ль­но­го ча­су, Оль­га Пе­т­рі­в­на бе­ре в ру­ки свою ча­рі­в­ну  го­л­ку і ни­т­ки, ви­ши­ває не­по­вто­р­ну кра­су. Під па­ль­ця­ми май­с­т­ри­ні не­мов ожи­ва­ють кві­ти на ру­ш­ни­ках, ска­те­р­ках, по­ду­ш­ках. З до­по­мо­гою сво­єї уяви Оль­га Пе­т­рі­в­на від­тво­рює ба­гат­с­т­во при­ро­ди рі­д­но­го краю, од­ним з ма­льо­в­ни­чих ку­то­ч­ків яко­го є се­ло Га­лай­кі­в­ці.

Во­ло­ди­мир СА­У­ЛЯК.

На фо­то: Оль­га Пе­т­рі­в­на ГА­ЄВ­СЬ­КА бі­ля улю­б­ле­них тро­янд.

• Попередня
• Наступна

КОМЕНТАРІ