... 9-річного Даника в інтернат до Мурованих Курилівців привезла 70-річна бабуся. Не під силу було літній жінці самій виховувати хворобливого онука. Вона й так більше шести років опікувалася дитиною. Син, розлучившись, одружився вдруге. А Даника «підкинув» матері. Щоправда, від першого шлюбу у нього, крім Даниїла, було ще 2 донечки. Але Настю та Катю суд присудив матері.
– Я не відмовляюся від онука, — мало не плакала в інтернаті жінка. — Але за мною самою вже треба доглядати. Не потягну я...
Коли ж в інтернаті на Даниїла оформляли усі відповідні документи, з’ясувалося, що у закладі вже кілька років як перебувають... дві його рідні сестрички. Сюди їх здала мама одразу після розлучення. Діти не бачилися шість з половиною років!
Подібних випадків в історії Мурованокуриловецької загальноосвітньої санаторної школи-інтернату I-III ступенів для дітей із захворюваннями серцево-судинної системи немало.
– У нас тут, — зізнається заступник директора з виховної роботи Валентина Деренько, — можна «Без Табу» знімати. От вчиться у нас в 11-му класі Віталик Лучко. Дуже обдарована дитина. Позаторік брав участь у конкурсній програмі «Крок до зірок» та у парламентських слуханнях. Так ось його рідна сестричка знаходиться зараз у Ситковецькому інтернаті, у неї ДЦП. Вони не бачилися півтора року.
А оце нещодавно я отримала листа від нашої колишньої випускниці Аліни Кульбачної. Дівчина, хоча й сирота, але успішно закінчила технікум, податкову академію, зараз влаштувалася на роботу у Могилів-Подільську ДПА. Пише, що вийшла заміж і зараз чекає дитину: «Я дуже вдячна школі-інтернату, що опікувалися мною і допомогли знайти своє місце під сонцем».
...Таких закладів як у Мурованих Курилівцях в Україні чотири. Подібні установи є ще у Києві, Львові та Дніпропетровську. Тож і популярність неабияка, особливо серед дітей та батьків із навколишніх сіл. Деякі батьки навіть «воюють» за місце для свого чада в інтернаті. А чом би й ні? Адже тут 5-разове харчування, діти перебувають під постійним наглядом лікарів, протягом року їх направляють у санаторії на лікування. Та й рівень знань відповідає справді елітній школі. Якщо брати по 12-бальній системі, то найнижчою оцінкою у середніх класах є «6». Між іншим, цього року 70% випускників вступили до вузів та технікумів. Єдина проблема — недостатнє фінансування. Про це красномовно свідчить вже сама будівля інтернату — колишній панський маєток, пам’ятка архітектури, якій торік минуло 200 років, і на капітальну реконструкцію якої потрібно щонайменше 500 тисяч грн.
– Якби обласний бюджет фінансував нас постійно так, як цього року, то гріх було б нарікати, — зазначив директор Олександр Стозуб. — Але наразі гостро стоїть проблема котельні, гостро відчувається дефіцит з меблями.
Олександр Стозуб на посаді директора другий рік. Розповів, що коли приступив до виконання своїх обов’язків, одразу провів повну інвентаризацію основних засобів і виявив нестачу матеріальних цінностей на суму 8 тис. грн. Недорахувалися дитячого одягу та складської тари. Але, як виявилося, то були лише квіточки. Бо коли КРУ провело більш ретельну перевірку, то порушень фінансової дисципліни попереднім керівництвом було виявлено аж на... 99 тис. грн.
Оце «минуле» і досі не дає нормально працювати новопризначеному директору. І все ж він не сидить, склавши руки. А тому, хто стукає, — відчиняють.
2-го вересня до школи-інтернату привезли благодійну допомогу подружжя Олена та Еван Шеменауер з Бермудських островів. Спортивні костюми, кросівки, пантофлі, футболки, блузки та кофтинки, натільну білизну, шкарпетки... Ну, і найголовніший презент — музичний центр «Карооке». Загалом на суму 1000 доларів. Слід зазначити, що Олена — колишня вінничанка. Про біди школи-інтернату дізналася від своєї мами Надії Чорноусенко, помічника народного депутата Володимира Майстришина.
– Я одразу захотіла допомогти цим дітям, — зізналася Олена. — Звернулася по допомогу до одного із засновників фірми, де працюю, президента благодійного клубу «Бермюда лайонс» Дадлі Коттінгхема. І він не відмовив. 600 доларів передав особисто, ще 400 — зібрали члени клубу. Велике усім спасибі. Коли ми роздавали подарунки дітям, я не могла стримати сліз. Принагідно хотілося б подякувати також приватним підприємцям з Центрального ринку у Вінниці, де ми купували одяг для дітей і які зробили нам значні знижки. Насамперед, це Сергій Федорчук, який значно дешевше продав 48 пар кросівок, це подружжя Олега та Людмили Ясинецьких, які безкоштовно передали плавочки та шкарпетки на суму 327 грн., Ольга Любинецька, яка зробила значні знижки на брюки, Наталя — на спортивні костюми, Оля та Ірина — на пантофлі...
– Ми давали елементарні речі, — додав Еван, — але діти раділи так, ніби це щось незвичайне. Ми докладемо усіх зусиль, аби приїхати сюди наступного року і знову порадувати цих дітей.
– Підстрибують від радості не тільки діти, але й директор, — не приховував своїх емоцій Олександр Стозуб. — Звичайно, ми дуже вдячні за таку підтримку. На жаль, з кожним днем такі ластівки як сьогодні трапляються не так часто. Меценатство перестає бути модним.
...А на подвір’ї інтернату щасливі діти ділилися своїми враженнями і... подарунками. Навіть мене, чужу людину, пригостили цукерками та печивом. Власне, цьому і навчають у школі: на добро відповідати добром.
17-05-23
17-03-22