Дитинство — романтично-щемна пора: небо найясніше, сонце найлагідніше, земля буйно квітує, рясніє солодкими плодами. Дитина безмежно рада: одна долонька у маминій руці, друга — у татовій, як у Бога за дверима. У дитячій пам’яті такі світлі хвилини карбуються навічно.

У шестирічного Альоші та восьмирічного Дані спогади не такі — сповнені гіркоти і образи. Не поталанило їм з тими, хто дав життя: держава їх позбавила батьківських прав. Потім їх забрали у прийомну сім’ю, де вони прожили чотири з половиною роки. Ними опікувалась жінка. Держава їй платила немалі гроші. Діти не люблять згадувати те недалеке минуле: воно затьмарене прикрими словами, непривітними поглядами, безрадісними днями, несмачними обідами. У дитячій кімнаті їх часто зачиняли на ключ.

Просвітком у їхньому захмареному житті був один з чоловіків їхньої прийомної матері. Щирий, лагідний і добрий, він жалів дітей. Старшенький Даня згадує, як він прощався з ними: «Я мушу йти з цього дому, тепер не буде кому вас захистити. Не забудьте: якщо знайдуться люди, що захочуть вас забрати до себе і вони вам сподобаються, то обов’язково ідіть до них. Бо тут пропадете». Цей співчутливий, доброзичливий чоловік написав у Тульчинську ССД лист: «У зв’язку з тим, що я розлучився, знімаю з себе всю відповідальність за прийомних дітей. Через аморальну поведінку жінка не доглядає їх».

Ці слова викликали у працівників ССД Тульчинського району занепокоєння і стурбованість ще й тим, що у 2006 році цій жінці віддавали дітей з умовою, що вона їх усиновить. Але вона не збиралась ставати їм матір’ю. Разом з тим, і віддавати їх не хотіла; сердилась, докоряла, заявляла, що віддасть хіба що меншого, бо з ним у неї конфлікти. Зав’язувався клубок незгод, які могли обернутись загрозою для життя і здоров’я дітей.

Після перевірки стану утримання сиріт у прийомній сім’ї РДА забирає дітей до себе, чим розрубує гордіїв вузол всяких проблем. Та світ не без добрих людей — знайшлася і в них рятувальниця — Лариса Вудвуд.

Народилась вона у Мурованих Курилівцях у добропорядній сім’ї, де честь і висока гідність були наріжним каменем, де моральне, духовне завжди цінувалось дорожче, ніж матеріальне. Закінчила педінститут у 2002 році. Учителька біології та хімії у Мурованокуриловецькій СШ №2. Колеги поважають. У кожній дитині бачить особистість. Переймається долею дітей, що не мають сім’ї. Так у Лариси Степанівни народилась крилата мрія: усиновити сироту.

Працівникам райдержадміністрації нашого району Тетяні Тарановській, В’ячеславу Григорашу та директору ССД Петру Багрію випала місія вирішувати долі маленьких людей, які втратили домашній прихисток і найрідніших по крові. Тому вони допомогли Ларисі Степанівні пройти у Вінниці «Курси підготовки кандидатів в усиновлювачі», жінка отримала відповідні документи, що дають їй право взяти у свою сім’ю дитину на виховання. Зв’язавшись зі службами у справах дітей сусідніх районів, вони знайшли сиріт, яким потрібна сім’я, і запропонували Ларисі Вудвуд поїхати знайомитись.

І ось вона перед портретами дітей — кандидатами на усиновлення. Дивилась довго на багатьох — серце мовчало. І тільки глянула на двох братиків — щось кольнуло в грудях. Значить — доля, їй привели шестирічного Альошу і восьмирічного Даню. Підходила, наче до генералів. Лякала думка: «А як не захочуть говорити?» Виявилось, що однодумці, — засяяли усмішкою від вуха до вуха, коли про риболовлю почули. Кмітливі хлопчики вже дещо знали про дорослих: не в усьому довіряли. Правда цієї жінки привабила: значить, обману не буде...

31 травня 2011 року — пам’ятний день. Діти нетерпляче виглядали сріблясту «Пріору». Нарешті до них спішить омріяна, найкраща, найдорожча у цілому світі. Альоша і Даня метнулись їй назустріч: «Мамо!»

Казка! Вони з мамою, дідусем і бабусею мчать асфальтовою стрічкою! Їм цікаво все: біла хата по вулиці Щорса, криниця з коловоротом, зайчики у клітці (кролики) і ще всякі невідомі знаряддя, які зразу хочеться випробувати. Дідусь Степан делікатно забирає з дитячих рук сокиру, косу: після обіду підемо разом косити, дрова рубати. А це що за страви на білій скатертині? Суп, вареники, голубці, сирники — таких ми не чули. Спробували вперше — сподобалось.

На День захисту дітей поїхали по магазинах за покупками — одягом, взуттям та, найголовніше — за мобільними телефонами, щоб ніхто не загубився. Хлопчики одразу освоїли ці модерні засоби зв’язку, навчились користуватись комп’ютером. Казка продовжується: поїхали на обіцяну риболовлю на озеро у селі Роздолівці, потім у Львів до друзів, у Карпати. Новоявлені мандрівники були не менш щасливі відкриттями, ніж Христофор Колумб. Для хлопчиків їхня мама — найвищий авторитет. Обидва братики — вже школярі. Кожен день встають вчасно, а деколи і раніше, ніж мама. І пояснюють: «Будемо добре вчитись, щоб бути такими розумними, як ти».

Але ще новостворена сім’я буде зустрічатися з бюрократичними перипетіями: засіданнями суду, оскарженнями. Хотілося б об’єктивності.

Марія МЕЛЬНИК, смт Муровані Курилівці

• Попередня
• Наступна

КОМЕНТАРІ