Селянсько-фермерське господарство «Світанок» Василя Косаковського із с. Михайлівці Мурованокуриловецького району знають далеко за межами Вінниччини. Але не через високі врожаї та прирости. Славу «Світанку» принесли... шиншили. Так-так, пухнасті, схожі на кроленят, гризуни. Ті самі, шуби з хутра яких, в залежності від фасону, якості хутра, але у більшій мірі від натурального окрасу шкурки, коштують від 10 до 100 тисяч (!) доларів.

За іншими підрахунками, шуба може коштувати як наповнена золотом ванна.

Шалені гроші за парочку щуренят.

... Вдома господаря ми не застали. Назустріч вийшла його дружина Надія Василівна.

Від неї ми і дізналися, що ідея розведення шиншил належить їхньому сину Олександру.

– Цими звірками наш Саша «загорівся» ще у дитинстві. І ось на 18-й день його народження, він саме закінчував Новоушицький сільськогосподарський технікум, заповітна мрія здійснилася. Ми з чоловіком подарували йому парочку шиншил.

Дашка і Пушок росли швидко, і Саша натішитися не міг. Звичайно, ми, дорослі, не покладали надій на синову затію. Насміхалися й знайомі, мовляв, заплатили шалені гроші за якихось щуренят! А кошти ми вклали і справді немалі. За одне маля платили по 120 доларів. За ту парочку довелося здати машину зерна. Але досить швидко Саша, як кажуть, довів свою правоту і нам, і іншим скептикам. Сьогодні у його «шиншилятнику» понад 10 сімей (одна сім’я складається із самця та від 4 до 8 самок).

Звичайно, спершу не все було гладко. Ми були дилетантами у цій справі. Фахової літератури не було, так що довелося «перевернути» усю «Тімірязєвку», шукати інформацію в Інтернеті. А коли у Дашки загинуло одне з новонароджених малюків, у Саші був справжній траур.

Назву шиншилі подарували індійці «чин час»

Сьогодні 26-річний Олександр Косаковський про шиншил може розповідати годинами. Він веде спеціальний щоденник, ретельно заповнює племінні карти. Про свій досвід розведення цих звірят він навіть написав книжку.

– Олександре, по суті, ти став піонером з шиншиловодства в області. Важко розпочинати нову справу?

– Все залежить від бажання. Я цього дуже прагнув. І переконався, що розводити шиншил – вигідна справа. По-перше, самі тваринки дуже милі. До речі, у містах багато хто тримає їх у квартирах як живий куточок. А по-друге, перспектива приваблива: нішу у цьому бізнесі не займуть ще у найближчі 30-40 років. Тим часом сьогодні рентабельність шиншиловодства становить 300%, тобто на 1 гривню вкладник отримує 3.

За словами Олександра, шиншили – тваринки невибагливі. Можуть витримувати температуру від мінус 40 до плюс 30. Не виникає особливих проблем і з кормами, адже за добу звірок споживає всього 20-30 грамів корму, стебел, листків та корінців рослин. Так що одна людина може обслуговувати поголів’я з 500 шиншил. Єдина «морока» – спеціальний блакитний пісок (вулканічний пил), у якому звірки купаються. Втім, дістати його не є проблемою.

– А знаєте, звідкіля пішла назва «шиншила»? – продовжив Олександр. – Від назви племені гірських індіанців Південної Америки «чин час», котрі першими випробували рідкісну якість їхнього хутра. У 19-му столітті шкірки шиншил називали «м’яким золотом» індіанців. Але якщо індіанці «чин час» одягалися в хутро шиншил з ніг до голови, то дуже швидко масове знищення тварин призвело до появи у Чилі та Перу закону, який забороняв полювання на шиншил та їх експорт. Відтепер вироби з шиншил могла носити лише знать. Бо якщо наприкінці 19 ст. першокласна шкурка коштувала лише 13 $, то вже у 1930 році – 120 $.

– Чим же таке цінне хутро шиншил?

– Якщо у всіх хутрових звірів з однієї волосяної цибулини росте один волосок, то у шиншил – 60-80 товщиною близько 12 мікрон. На одному квадратному сантиметрі їх нараховується близько 25 тисяч. Тобто це суцільний шар шовковистого пуху, який є ідеальним ізолятором. Ось чому шуби зведені у ранг королівських. Сьогодні носити такі шубки дозволяють собі лише багаті люди. Між іншим, у природі сіра з голубизною шиншила останнім часом отримала багато кольорових мутацій – від чорного, бежевого, синього аж до білого.

Мають шиншили ще один плюс. Як відомо, усі звірі линяють. Скажімо, весною та влітку шкірка того ж соболя не коштує і копійки. Але це не стосується шиншил, чия шкірка ліквідна у будь-яку пору.

Цінне і м’ясо звірка. Лікарі радять вживати його хворим на туберкульоз.

– І як швидко шиншили розмножуються?

– Самка виношує малят 110 днів. Термін трохи завеликий, як для такого звірка, проте вже через 12 годин після окоту самка знову готова стати матір’ю. Зазвичай народжується від двох до чотирьох малят. І ще. Живуть шиншили до 20 років, вага дорослих звірків становить 500-700 грамів.

Релакс після праці «Шиншилятник» Олександра Косаковського вражає.

– Це для мене місце психологічної розрядки, – каже хлопець. – Своєрідний релакс після праці в полі та на інших ділянках господарства.

А працювати батькові та синові і справді є біля чого. У 90-му, коли тільки почали фермерувати, обробляли 24 гектари землі, а зараз – 100 гектарів. Вирощують зернові, технічні культури, останнім часом зайнялися лікарськими рослинами. Розторопшу, крунтай (у народі – головатень), канупер та інше цілюще зілля збувають підприємцю з Мурованих Курилівців Валерію Киляновському, який у селі організував міні-цех по розфасовці лікарської сировини та фіточаїв. На фермерському господарстві є своя пасіка на 120 вуликів. А ще Косаковські розводять свиней (українська та корейська породи) і птицю. Для гусей та качок навіть гектар ставу викопали. Потопає фермерське господарство у зелені. Щороку батько з сином висаджують 800-900 дерев. Сливи вже родять, з двох обліпихових лісосмуг олію роблять, а оце недавно посадили горобиновий сад.

При цьому мінеральними добривами останніх декілька років взагалі не користуються. На полях висівають гірчицю, що дає можливість вбити, як кажуть, двох зайців: знищити бур’яни і збагатити землю поживними мікроелементами.

СФГ «Світанок» – господарство багатогалузеве. Але найбільший прибуток, за словами господарів, приносять все-таки шиншили.

Чи буде на Вінниччині клуб шиншиловодів?

Колишні однокласники Сашка Косаковського дивуються, що він, маючи юридичну освіту, сидить у селі. А йому подобається. Півтора року він працював юристом у райспоживспілці, але зрозумів, що бути Антеєм на асфальті – не його шлях. І хоча важко (а доводиться не лише фізично працювати, але й роками марно оббивати пороги, сподіваючись на обіцяну державою безповоротну допомогу відокремленій фермерській садибі) – іншої долі та іншого шматка хліба він не шукає.

– Днює й ночує на господарстві, – каже матір Сашка Надія Василівна. – Ровесники вже по двоє дітей няньчать, а йому й одружитися ніколи. Жартує, що ще не виростив стільки шиншил нареченій на шубу.

Наразі Олександр переймається тим, аби створити спілку чи клуб шиншиловодів, мріє організувати щорічну виставку-продаж племінних шиншил і завести у себе в господарстві ще одну екзотику – страусів.

Інна ЧЕРВІНЧУК

• Попередня
• Наступна

КОМЕНТАРІ