Одного ранку побачила в небі над нашим невеликим райцентром велику зграю журавлів. Це було щось надзвичайне!

Побігти б за фотоапаратом, але від цих птахів неможливо було відвести погляд. Та чи проста фотографія змогла б відтворити всі мої відчуття та емоції? Вже потім у мене народився ось такий вірш:

Роками думаю: у чому тут причина? 
Зібрались сотні, може, й тисячі птахів
Й вели предивний танець журавлиний,
Чаруючи завмерлих глядачів.
Летіли у однім великім колі,
А в ньому ще десятки кіл малих.
Одні неначе падали додолу,
А інші до небес тягнулись голубих.
Якісь іще немов пірнали в воду,
Обтрушуючи крапельки з грудей.
Чи то була пташина насолода,
А чи вистава — п’єса для людей?
Шуміла й вирувала в небі чистім
Ця граціозність велетенських птиць.
То, певне, надзвичайна урочистість
Зібрала їх. Можливо, силоміць
Якийсь вожак покликав для параду?
Минаючи поля, ліси, кордон,
Вела танок пташина ця громада,
Його садивши на високий трон.
Повітря розсікалося тужаве
В полоні крил, немов за помахом руки.
Невже у птахів є своя держава,
Котрої людям сотворити невтямки?

Ніна КАЩЕН

смт Муровані Курилівці

• Попередня
• Наступна

КОМЕНТАРІ