У неділю, 24 липня 2016р., сонце раніше прокинулось, сяйнуло над Мурованими Курилівцями, по-материнськи приголубило курилівчан, легкокрилий вітерець кожного поцілував в обличчя – привітав із днем історичної ваги – освяченням землі під будівництво храму Київського Патріархату.

О 9-ій годині у церкві св.Миколая Чудотворця відбулася божественна літургія, після якої хресною ходою православні пішли на головне перехрестя селища. Попереду важкий дубовий хрест, перев’язаний вишитим рушником, несли Юрій і Владислав Власови, Зайченко Іван, Говалєшко Михайло. З корогвами повагом, шанобливо крокували Георгій Біляєв і Вудвуд Степан. Про що вони думали? Про неповторну значимість цих миттєвостей: про те, що їх дітям і онукам не буде соромно за них. Коли у жорстокій війні з російськими окупантами наші солдати проливають кров, ми, православні християни, не могли, не мали права бути у підпорядкуванні Московського Патріархату, не могли сприяти Росії поневолювати Україну. Тому скинули з шиї московське ярмо, встали з колін – і перейшли під омофор Київського Патріархату – відстоюємо єдину помісну православну церкву України.

З такими помислами підійшли до роздоріжжя.

На розі вулиць Соборної і Героїв Майдану розчищена ділянка площею 0,08 га, що була приватною власністю нашого односельця Олега Дмитровича Кондратюка. Церковна громада просила його продати цей куточок, а він, порядний і безкорисливий сказав:

– Як можна продавати? Для Української Церкви Київського Патріархату дарую цю землю.

І такий коштовний здобуток віддав нам без жодної копійки.

На цю персть урочисто, святково, як на обітовану землю, ступив священик. Перед пам'ятним хрестом та імпровізованим престолом, здійнявши руки, ревно молився. Його схвильованому ліричному тенору гармонійно імпонував хор співачок: Валентини Саульчак, Галини Горбешко, Ніни Власової, Тамари Модлінської. Серед них виділяється високий оксамитовий голос юної матінки Світлани Орловської – вона заспівувач і диригент.

Почувши молитовний спів, сюди сходились наші курилівчани. Вітались поглядом, усмішкою, крадькома витирали очі. Нам було дуже відрадно: наче до нас прийшли родичі на Різдво чи Великдень. З уст мимоволі зривалось "Слава Ісусу Христу! Слава Україні!.." Ми ж одного доброго роду; одна у нас мати – Україна. А ми – її діти. Тож не буде вона сиротою.

Настала уроча мить: благочинний о.Сергій покропив ділянку святою водою і сказав: "В цей день пам'яті княгині Ольги ми освятили землю... Дякую усім присутнім за допомогу і добрі наміри будувати церкву..." Зворушливо, щиросердечно, з найкращими побажаннями привітала нас парафіянка церкви Матері Божої Неустанної Помочі Західного обряду – Солецька Надія.

Священик о.Сергій запросив до мирування, роздавав пам'ятні іконки св.Миколая Чудотворця.

Цей сувенір – нагадування про стопудові труднощі у спорудженні святині.

Чотирма дорогами тут проходять, проїжджають.

ХТО НЕ ДАСТЬ НА ХРАМ І СВОЇ ДВІ ЛЕПТИ?

Марія Мельник, член НСЖУ

• Попередня
• Наступна

КОМЕНТАРІ