Бе­ре­зень 1944 ро­ку…  На те­ри­то­рії на­шо­го ра­йо­ну ве­ли­ся за­пе­к­лі бої за ви­з­во­лен­ня, в яких бра­ли участь і на­ші зе­м­ля­ки. Сьо­го­дні їх вже не­має се­ред нас, але їх­ні спо­га­ди на­ві­ки за­ли­шать­ся у па­м’я­ті вдя­ч­них  на­ща­д­ків.

П. ВО­З­НЮК. с. Ба­х­ти­нок:

«Ба­га­то ва­ж­ких і ви­сна­ж­ли­вих до­ріг бу­ло на шля­ху до Пе­ре­мо­ги. Але най­бі­ль­ше за­па­м’я­та­ли­ся хви­лю­ю­чі бе­ре­з­не­ві дні 1944 ро­ку, ко­ли з бо­йо­ви­ми по­бра­ти­ма­ми ви­з­во­ляв від во­ро­га на­се­ле­ні пун­к­ти на­шо­го ра­йо­ну.

Ста­ло­ся так, що до­ве­ло­ся ви­з­во­ля­ти від фа­ши­ст­сь­кої не­чи­с­ті Ко­тю­жа­ни, Обу­хів, Сні­т­ків, Ку­ра­ші­в­ці, Де­ре­шо­ву, Пе­т­ри­ма­ни, Му­ро­ва­ні Ку­ри­лі­в­ці, і од­ним з пе­р­ших во­ї­нів при­йти у рі­д­ний Ба­х­ти­нок.

В бо­ях на те­ри­то­рії на­шо­го ра­йо­ну во­рог чи­нив за­пе­к­лий опір. Так, Му­ро­ва­ні Ку­ри­лі­в­ці пе­ре­хо­ди­ли з рук в ру­ки дві­чі і тіль­ки 25 бе­ре­з­ня бу­ли ос­та­то­ч­но зві­ль­не­ні від фа­ши­с­тів. А да­лі на­ша 240-а Ки­їв­сь­ко-­Дні­п­ров­сь­ка Чер­во­но­пра­по­р­на ор­де­нів Су­во­ро­ва і Бог­да­на Хме­ль­ни­ць­ко­го стрі­ле­ць­ка ди­ві­зія ве­ла на­сту­па­ль­ні бої на те­ри­то­рії Ру­му­нії, Уго­р­щи­ни, Че­хо­с­ло­вач­чи­ни. В тра­в­ні 1945 ро­ку бі­ля Пра­ги на­став до­в­го­жда­нний День Пе­ре­мо­ги».

П. КО­Р­НА­ЧУК. с. Рі­в­не:

«До­в­гих три ро­ки йшов я фро­н­то­ви­ми до­ро­га­ми до от­чо­го до­му, з яко­го у пе­р­ший день вій­ни пі­шов бо­ро­ни­ти від грі­з­но­го во­ро­га свою Ві­т­чи­з­ну. Спо­ча­т­ку був від­ступ. Ми за­ли­ша­ли на­се­ле­ні пун­к­ти, тве­р­до ві­ря­чи, що по­ве­р­не­мо­ся на­зад. І ось во­ни, ці пе­ре­мо­ж­ні дні на­сту­пи­ли. Під Мо­с­к­вою, на Ор­лов­сь­ко-­Кур­сь­кій Ду­зі. По­бли­зу мі­с­та Мцен­сь­ка за ви­ко­нан­ня бо­йо­во­го за­вдан­ня я оде­р­жав свою пе­р­шу на­го­ро­ду ме­даль «За бо­йо­ві за­слу­ги». Дру­гу отри­мав у 1944 ро­ці. То­ді, пі­с­ля ви­з­во­лен­ня Ки­є­ва ми, бій­ці 240-ї стрі­ле­ць­кої ди­ві­зії, якою ко­ман­ду­вав Ге­рой Ра­дян­сь­ко­го Со­ю­зу Т.Х. Уман­сь­кий, з бо­я­ми під­хо­ди­ли до Він­ни­ці. У мі­с­те­ч­ку Ци­бу­льо­ві за­хо­пи­ли цу­к­ро­вий за­вод, увійш­ли до центру мі­с­та. В хо­ді бою не по­мі­ти­ли, як опи­ни­ли­ся у во­ро­жо­му кі­ль­ці. З ко­ж­ною хви­ли­ною во­но зву­жу­ва­ло­ся. То­ді, зі­бра­в­ши свої си­ли в уда­р­ний ку­лак, ми ки­ну­ли­ся в контр­ата­ку. Бій був жо­р­с­то­кий і кро­во­про­ли­т­ний. Сі­в­ши за кер­мо ав­то­мо­бі­ля, я врі­за­в­ся в фа­ши­ст­сь­кий стрій. Бій­ці, що си­ді­ли на ку­зо­ві, по­ли­ва­ли гі­т­ле­рі­в­ців при­ці­ль­ним во­г­не­м. Кі­ль­це ро­зі­рва­но, фа­ши­с­ти роз­гро­м­ле­ні. На мо­їх гру­дях за­ся­яв ор­ден Че­р­во­ної Зір­ки. І зно­ву жо­р­с­то­кі бої з фа­ши­с­та­ми. Те­пер уже за ви­з­во­лен­ня на­шо­го ра­йо­ну. І ось Рі­в­не. Ко­ро­т­ка зу­стріч з рі­д­ни­ми, од­но­се­ль­ця­ми. І зно­ву фро­н­то­ві до­ро­ги. Зно­ву бої за ви­з­во­лен­ня міст і сіл Укра­ї­ни, Ру­му­нії, Уго­р­щи­ни, Юго­сла­вії, Че­хо­с­ло­вач­чи­ни…»

• Попередня
• Наступна

КОМЕНТАРІ