У зв’я­з­ку з по­ши­рен­ням гри­пу зна­ч­но збі­ль­ши­ло­ся на­ва­н­та­жен­ня на ме­ди­ч­них пра­ців­ни­ків центра­ль­ної ра­йон­ної лі­ка­р­ні. Ви­ста­чає ро­бо­ти у ді­ль­ни­ч­но­го лі­ка­ря-­те­ра­пе­в­та Га­ли­ни Оле­к­са­н­д­рі­в­ни Ра­се­н­ко та мед­се­с­т­ри те­ра­пе­в­ти­ч­но­го ка­бі­не­ту №38 Оле­ни Ва­си­лі­в­ни Ба­ра­нов­сь­кої (на фо­то). З чуй­ні­с­тю і до­б­ро­тою во­ни ста­в­лять­ся до ко­ж­но­го хво­ро­го. Всі свої знан­ня та ба­га­то­рі­ч­ний до­свід ви­ко­ри­с­то­ву­ють у бо­ро­ть­бі з хво­ро­ба­ми. В цьому переконалася  і я, коли нещодавно довелося звернутися до них по медичну допомогу. Ви­на­го­ро­дою їм за працю є сло­ва щи­рої вдя­ч­но­с­ті від па­ці­є­н­тів, яким вони допомогли подолати хворобу. За сум­лін­ну пра­цю Га­ли­на Оле­к­са­н­д­рі­в­на та Оле­на Ва­си­лі­в­на не один раз бу­ли від­зна­че­ні ке­рі­в­ни­ц­т­вом лі­ка­р­ні.

Світлана КУБЛЯК.

Га­лай­кі­в­ці – се­ло, яке сла­вить­ся сво­ї­ми кра­є­ви­да­ми і ма­льо­в­ни­чи­ми ку­то­ч­ка­ми. Та йо­го най­бі­ль­ше ба­гат­с­т­во – при­ві­т­ні і пра­це­лю­б­ні лю­ди. Тут май­же ко­ж­на са­ди­ба при­ваб­лює зір роз­ма­ї­т­тям кві­тів та іде­а­ль­ним по­ряд­ком. При­кра­шає се­ло і бу­ди­нок, де ме­ш­кає по­друж­жя Дми­т­ра Гри­го­ро­ви­ча і Оль­ги Пе­т­рі­в­ни Га­єв­сь­ких. Од­но­го ве­ре­с­не­во­го дня ми ра­зом з сіль­сь­ким го­ло­вою Сві­т­ла­ною Ан­то­ні­в­ною Іль­ні­ць­кою за­ві­та­ли до них. Нас при­ві­т­но зу­стрі­ла го­с­по­ди­ня, при­го­с­ти­ла ви­но­г­ра­дом.  На­пе­ре­до­дні Оль­га Пе­т­рі­в­на від­зна­чи­ла свій шіст­де­ся­ти­лі­т­ній юві­лей, з яким її ві­та­ли ді­ти, ону­ки та вся ве­ли­ка ро­ди­на. Зга­ду­ва­ла юві­ля­р­ка про­жи­ті ро­ки, бі­ль­шість з яких при­свя­ти­ла пра­ці у кол­го­с­пі. Ро­дом во­на з Ви­но­г­ра­д­но­го. Тут на­вча­ла­ся у мі­с­це­вій шко­лі, де за­кін­чи­ла ві­сім кла­сів. У п’ят­на­д­цять ро­ків по­ча­ла пра­цю­ва­ти те­ля­т­ни­цею на фе­р­мі. Зго­дом ста­ла до­я­р­ко­ю. У 1969 ро­ці ви­йш­ла за­між за Дми­т­ра Гри­го­ро­ви­ча, який пра­цю­вав во­ді­єм в гео­ло­гі­ч­ній слу­ж­бі. Ра­зом бу­ду­ва­ли ха­ту, в якій ме­ш­ка­ють сьо­го­дні. Ви­хо­ва­ли двох до­чок –  Ан­то­ні­ну та Ру­с­ла­ну. Ни­ні ра­ді­ють трьом ону­кам.

Бе­сі­ду­є­мо із за­ві­ду­ю­чим те­ра­пе­в­ти­ч­ним від­ді­лен­ням центра­ль­ної ра­йон­ної лі­ка­р­ні Ва­си­лем Адо­ль­фо­ви­чем Бі­ла­ном. Роз­ду­му­ю­чи про щось своє, ка­жу:

- Ко­ли по­чи­нає га­с­ну­ти во­г­ни­ще, у ньо­го під­ки­да­ють хми­зу. І по­лу­м’я спа­ла­хує, ли­же до­в­ги­ми і тре­м­т­ли­ви­ми язи­ка­ми про­хо­ло­д­не ве­чі­р­нє по­ві­т­ря, не­мов зба­га­чу­ю­чи се­бе жит­тє­дай­ним ки­с­нем.

Ва­силь Адо­ль­фо­вич не­спо­ді­ва­но для ме­не про­до­в­жує мою се­н­те­н­цію:

- Ви спо­сте­ре­ж­ли­ві. Так і спра­в­ж­ній ме­дик че­р­пає си­ли в без­дон­ній кри­ни­ці – лю­бо­ві до лю­дей. Тіль­ки во­г­ни­ще все ж без дров га­с­не, а дже­ре­ло ме­ди­ка – не­ви­че­р­п­не. Взя­ти хо­ча б, до при­кла­ду, мед­се­с­т­ру від­ді­лен­ня Лі­дію То­ло­мі­ї­в­ну Стра­па­чук. Без­ме­ж­ний світ лю­бо­ві у неї, ска­жу я вам. А звід­си й ува­га, чуй­ність, пік­лу­ван­ня про ко­ж­но­го хво­ро­го.

Ген­о­мо­ди­фі­ко­ва­ні ор­га­ні­з­ми у про­ду­к­тах ха­р­чу­ван­ня на ри­н­ку Укра­ї­ни вже по­над 10 ро­ків. За­раз у сві­ті мо­ди­фі­ко­ва­но по­над сто ви­дів ро­с­лин, хо­ча для про­да­жу ви­ро­щу­ють не­ве­ли­ку їх ча­с­ти­ну. Та­кі ро­с­ли­ни стій­кі­ші до не­спри­я­т­ли­вих те­м­пе­ра­ту­р­них ре­жи­мів, їх не ни­щать шкі­д­ни­ки, од­нак не­ві­до­мий їх вплив на ор­га­нізм лю­ди­ни. За да­ни­ми еко­ло­гів, за остан­ні 4 ро­ки ча­с­т­ка ге­не­ти­ч­но мо­ди­фі­ко­ва­них про­ду­к­тів на ри­н­ку Укра­ї­ни зро­с­ла за рі­з­ною ін­фо­р­ма­ці­єю до 30-40%.